Діарея

Діарея (пронос) – це часте (більш ніж 3 рази на день) спорожнення кишечника рідкими, водянистими каловими масами. Варто зазначити, що для діареї основною характерною рисою є саме консистенція калових мас, а не частота випорожнень. Наявність рідкого стулу є одним з найбільш частих симптомів у гастроентерології та може вказувати на цілий ряд захворювань (гострі кишкові інфекції, синдром подразненого кишечника та ін.). Ця патологія дуже поширена як серед дорослих, так і серед дітей, проте у дитячого населення часті проноси можуть призвести до швидкого зневоднення, що є життєзагрозливим станом. Наявність проносу є причиною для якнайшвидшого звернення по медичну допомогу.

Причини виникнення діареї

Причини розвитку діарейного синдрому досить різноманітні, до основних із них відносять:

  • Харчове отруєння – одна з найчастіших причин діареї. Виділяють:
  • бактеріальну інфекцію (дизентерія, холера, сальмонельоз та ін.);
  • вірусну інфекцію (ротавірус, ентеровірус та ін.).
  • Панкреатит.
  • Атрофічний гастрит.
  • Порушення активності ферментів (ферментопатії): лактазна недостатність, дисахаридазна недостатність.
  • Лімфоми.
  • Хвороба Крона.
  • Неспецифічний виразковий коліт (НВК).
  • Захворювання жовчовидільної системи та печінки.
  • Целіакія.
  • Ендокринна патологія (гіпертиреоз, цукровий діабет та ін.).
  • Васкуліти.
  • Токсична дія.
  • Приймання деяких медикаментів.
  • Синдром подразненого кишечника.
  • Грибкові інфекції.
  • Дисбіоз кишечника.
  • Глистові захворювання.
  • Тяжка недостатність харчування (квашиоркор, кахексія та ін.).

Цей перелік далеко не повний, тому самостійно діагностувати причину рідкого стулу неможливо. Для її виявлення слід звернутися по кваліфіковану медичну допомогу.

Види діареї

Перш за все, виділяють діарею:

  • гостру, яка характеризується тривалістю менше 2–3 тижнів;
  • хронічну, яка триває більше 3 тижнів (наприклад, за неспецифічного виразкового коліту, хвороби Крона).

Залежно від причини розвитку виділяють неінфекційну та інфекційну діарею. Інфекційна за свого боку залежно від механізму буває:

  • Секреторна, яку викликають переважно бактерії (найбільш типовий приклад – холера). Дія токсинів бактерій збільшує вміст речовини, яка стимулює кишкову секрецію, що призводить до виникнення рясної водянистої діареї, за якої відбувається швидка масивна втрата рідини та електролітів.
  • Осмотична, яка викликається, здебільшого, вірусами. Відбувається пошкодження епітеліальних клітин кишки, що призводить до накопичення речовин, які збільшують осмотичний тиск, і рідина в кишечнику перестає всмоктуватися. Також осмотична діарея відзначається за целіакії та різних ферментопатій, захворювань печінки та підшлункової залози.
  • Інвазивна, або запальна, яка характеризується проникненням збудника в кишкову стінку з розвитком у ній запалення, виділенням великої кількості ексудату, посиленням моторики кишки.

Симптоми діареї

Діарейний синдром може вказувати на досить велику кількість захворювань як шлунково-кишкового тракту, так і інших систем організму. Основним його проявом є часті рідкі випорожнення, однак за різних патологічних станів характеристики калу можуть істотно різнитися.

Так, секреторна діарея характеризується рясними (у деяких випадках до 1 л за одну дефекацію) водянистими випорожненнями, що призводить до швидкого зневоднення організму. При холері виділення характеризують як «рисовий відвар».

У випадках осмотичної діареї відзначається зміна забарвлення калових мас (зелений кал у разі сальмонельозу), випорожнення рясні, кашкоподібні, з піною і неперетравленими залишками їжі та смердючим запахом.

Для інвазивної діареї характерні помилкові позиви до дефекації, часте виділення калу (іноді до 20 разів на день) невеликими порціями. Згодом випорожнення перестають мати вигляд калових мас, з'являються домішки слизу, крові в калі.

За наявності шлунково-кишкової кровотечі кал набуває чорного кольору (кровотеча зі шлунку або дванадцятипалої кишки), можливе виявлення в ньому свіжої червоної крові, що вказує на ураження термінальних відділів кишечника (коліти). У разі захворювань печінки та підшлункової залози пронос стає жирним, що називається стеаторея, фекалії можуть набувати жовтого або білого кольору.

Окрім перерахованих симптомів, також можуть спостерігатися:

  • підвищення температури тіла (найбільш характерно для проносу інфекційної природи);
  • явища інтоксикації (слабкість, головний біль та ін.);
  • нудота, блювання;
  • тягнучі, спазмуючі болі в животі;
  • здуття живота;
  • зниження маси тіла;
  • за хронічної діареї виникають симптоми гіповітамінозу: ламкість нігтів, випадіння волосся, заїди та ін.

У разі виявлення у себе перелічених ознак слід обов'язково звернутися до лікаря для з'ясування причини рідкого стулу.

Діагностика діареї

Увесь спектр діагностичних маніпуляцій спрямований на з'ясування першопричини діареї. Початковим етапом є бесіда пацієнта з лікарем, у ході якої лікар дізнається всі анамнестичні дані, основні скарги, а також визначає, що могло послужити причиною розвитку проносу. Далі лікар приступає до ретельного огляду пацієнта, після чого призначає ряд лабораторних та інструментальних досліджень, які дозволяють остаточно виявити основне захворювання.

З лабораторних аналізів проводять:

  • загальний аналіз крові та сечі;
  • біохімічний аналіз крові з визначенням печінкових проб, глюкози, електролітів та інших показників;
  • копрограма;
  • бактеріальний посів калу (дозволяє визначити збудника діареї);
  • аналіз калу на яйця глистів.

Серед інструментальних методів широко застосовують:

  • УЗД органів черевної порожнини;
  • ендоскопічна діагностика (ВГДС, колоноскопія та ін.);
  • КТ і МРТ за необхідності.

Перелік діагностичних процедур може варіювати в кожному окремому випадку, що залежить від передбачуваної причини рідких випорожнень.

Лікування діареї

Тактика лікування діареї залежить від основної причини її розвитку. Якщо мова йде про пронос інфекційної природи, основним у медикаментозному лікуванні є застосування антибактеріальних препаратів, сорбентів, а також регідратація (відновлення втраченої рідини), що за деяких видів діареї є першочерговим завданням. Регідратація може відбуватися як шляхом перорального приймання спеціальних сумішей, що містять електроліти, так і парентеральним шляхом (за допомогою крапельниць). Велику увагу приділяють дієті. З меню виключають продукти, що стимулюють моторику кишечника, натомість цього перевага віддається кашам на воді.

У разі неінфекційної діареї крім суворого дотримання дієти, рішення про тактику лікування приймається на підставі причини, що викликала цю скаргу. Можливе застосування ферментних препаратів, заспокійливих (у разі синдрому подразненого кишечника), в'яжучих засобів, вітамінів, пробіотиків. За необхідності також проводиться регідратація.

Наслідки діареї

У разі своєчасної діагностики і правильного лікування прогноз діареї сприятливий, проте за деяких видів проносу, особливо інфекційної природи, можливий розвиток ряду ускладнень:

  • зневоднення, яке може призвести до дегідратаційного шоку, що є життєзагрозливим станом;
  • втрата електролітів, що призводить до порушення роботи серця, аритмії, судом;
  • кровотеча;
  • розвиток гострої ниркової недостатності.