Панкреатит

Підшлункова залоза в організмі є органом як зовнішньої секреції (продукує ряд панкреатичних ферментів), так і внутрішньої (виробляє гормони інсулін, глюкагон та ін.). Гостре або хронічне запальне захворювання підшлункової залози називається панкреатит.

Ця хвороба є досить поширеною, в структурі захворюваності органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) на частку панкреатиту припадає 5–9% від кількості всіх хвороб травної системи, а гострий панкреатит посідає третє місце в списку найбільш поширених захворювань, що вимагають ургентного хірургічного втручання, поступаючись тільки апендициту та холециститу. Запалення підшлункової залози виявляється як у дітей, так і в дорослих, проте в останніх частота виявлення панкреатиту все ж вища.

В останні роки відзначається тенденція до збільшення числа пацієнтів із цією патологією, тому рання діагностика, лікування, а головне – профілактика розвитку панкреатиту є пріоритетними завданнями у сучасній гастроентерології та хірургії.

Види панкреатиту

Перш за все, панкреатит заведено поділяти на гострий та хронічний.

Гострий панкреатит зі свого боку може бути:

  • набряковий (інтерстиціальний);
  • стерильний панкреонекроз;
  • інфікований панкреонекроз.

Залежно від локалізації запального процесу виділяють ураження головки, хвоста, тіла або ж усіх відділів підшлункової залози. Також у класифікації розрізняють ускладнення панкреатиту, які можуть бути місцевими (деструктивний панкреатит, панкреатогенний абсцес) і системними (панкреатичний або септичний шок та ін.).

Окремо варто виділити реактивний панкреатит, який виникає на тлі основного захворювання (гастродуоденіт, жовчнокам'яна хвороба тощо) і є своєрідною відповіддю на провокуючий чинник, такий як порушення дієти, харчова алергія та ін. Найчастіше реактивний панкреатит трапляється в дитячому віці, основною характерною рисою цієї патології є швидкий розвиток клінічної картини, проте після призначення дієти та медикаментозної корекції симптоми швидко регресують.

Хронічний панкреатит заведено класифікувати залежно від природи запалення залози, а також морфологічної картини, тяжкості та характеру перебігу цієї хвороби.

З урахуванням основної причини розвитку виділяють такі види хронічного панкреатиту:

  • Токсичний – виникає внаслідок токсичного впливу на залозу алкоголю (алкогольний панкреатит) – до 80% усіх випадків, деяких медикаментів (лікарський) та інших причинних факторів.
  • Ідіопатичний.
  • Спадковий – виникає, коли є певна генетична схильність. Однак зазвичай для розвитку хвороби недостатньо лише однієї схильності, все одно має бути вплив причинного фактора.
  • Аутоімунний – виникає за хвороби Шегрена, первинного біліарного цирозу та інших аутоімунних захворювань.
  • Хронічний панкреатит, який розвинувся внаслідок важкого рецидивного гострого панкреатиту.
  • Обструктивний, який виникає в разі здавлення панкреатичної протоки пухлиною, конкрементом, або внаслідок аномалій будови підшлункової залози, патології сфінктера Одді, травм підшлункової залози та інших причин, що призводять до затримки евакуації панкреатичного соку. У випадках, коли запалення підшлункової залози розвивається на тлі патології жовчовивідної системи, говорять про біліарнозалежний панкреатит.

Залежно від перебігу хвороби виділяють періоди загострення, ремісії, а також нестійкої ремісії.

Причини виникнення панкреатиту

Причини розвитку гострого та хронічного панкреатиту досить схожі, оскільки нерідко саме рецидивний перебіг гострого панкреатиту призводить до хронізації процесу.

Основні чинники розвитку цієї патології такі:

  • Шкідливі звички (алкоголь, паління). Особливо слід виділити зловживання алкогольними напоями, оскільки це найбільш часта причина розвитку панкреатиту в дорослих.
  • Погрішності в харчуванні, а саме надмірне вживання жирних, смажених страв.
  • Травми підшлункової залози.
  • Приймання деяких лікарських препаратів.
  • Жовчнокам'яна хвороба та інші захворювання ШКТ, зокрема запальні.
  • Операції на підшлунковій залозі, жовчовивідних шляхах.
  • Інфекційні захворювання, як бактеріальні, так і вірусні (особливо вірус епідемічного паротиту).
  • Аномалії розвитку підшлункової залози.
  • Муковісцидоз.
  • Аутоімунні захворювання.
  • Генетична схильність.
  • Ендокринологічні захворювання (цукровий діабет).

Незважаючи на те, що причини виникнення гострого та хронічного панкреатиту схожі, механізми їх розвитку суттєво відрізняються.

За гострого панкреатиту основною ланкою розвитку є ушкодження тканини залози власними ферментами. У нормі ферменти підшлункової залози виробляються в неактивній формі, і перетворюються в активні у дванадцятипалій кишці. За гострого панкреатиту виникає передчасна активація цих ферментів, тому відбувається процес «самоперетравлювання» підшлункової залози.

У разі хронічного панкреатиту відбувається зміна тканини залози, яка повільно прогресує, що призводить до порушення її функції та розвитку ферментативної недостатності.

Оскільки механізм розвитку панкреатиту істотно розрізняється, то і терапевтична тактика ведення пацієнтів з кожною з форм запалення підшлункової залози різна. Тому самолікування є неприпустимим, довільне призначення лікарських препаратів може завдати великої шкоди здоров'ю і суттєво погіршити загальний стан.

Симптоми панкреатиту

Клінічні прояви гострого та хронічного панкреатиту мають свої нюанси, тому варто розглянути симптоми кожної з форм окремо.

Гострий панкреатит характеризується тріадою симптомів, яка називається тріада Мондора і містить у собі больовий синдром, блювання і метеоризм. Якщо розглядати її детальніше, то основні ознаки гострого панкреатиту такі:

  • Біль, що може локалізуватися в епігастральній ділянці або лівому підребер'ї, часто носить оперізувальний характер та іррадіює (віддає) в ліві частини тіла (поперек, лопатку та ін.). Больовий синдром зазвичай з'являється раптово, його можна пов'язати з похибками в дієті, вживанням алкоголю. Біль дуже інтенсивний, постійний, посилюється в положенні лежачи на спині.
  • Нудота.
  • Багаторазове рясне блювання, яке не приносить полегшення. Блювотні маси можуть містити домішки жовчі.
  • Підвищення температури тіла: на початку захворювання незначно (до 37,5°С), потім може досягати високих значень.
  • Здуття живота (симетричне), затримка випорожнень і ​​газів.
  • Блідість шкірних покривів, невелика жовтушність.
  • Ціаноз (посиніння) обличчя та кінцівок. Також можлива поява фіолетових ціанотичних плям на обличчі, бічних стінках живота, в навколопупковій ділянці.
  • Зниження артеріального тиску.

У разі виявлення у себе або у близьких перелічених симптомів потрібно негайно звернутися по медичну допомогу, оскільки погіршення стану прогресує вкрай швидко.

За хронічного панкреатиту симптоматика розвивається поступово і має слабко виражений характер. Яскрава клінічна картина відзначається в разі загострення стану. Основні ознаки патології такі:

  • Біль у животі, що носить постійний ниючий або нападоподібний характер. Локалізація больових відчуттів та сама, що і за гострої форми.
  • Диспепсичні явища: нудота, блювання, печія, метеоризм.
  • Порушення стулу, яке проявляється діареєю і свідчить про функціональну недостатність підшлункової залози. Можуть також відзначатися нестійкі випорожнення, коли діарея змінюється запором.
  • Зниження маси тіла.
  • Слабкість, зниження працездатності.
  • Жовтушність шкірних покривів.

Діагностика панкреатиту

Діагностика панкреатиту починається з бесіди лікаря і пацієнта, з'ясування всіх анамнестичних даних і ретельного огляду хворого з обов'язковою пальпацією живота. Під час огляду лікар визначає основні та специфічні симптоми, наявні у пацієнта. Далі для підтвердження діагнозу може бути призначений спектр додаткових інструментальних і лабораторних досліджень.

Серед лабораторних обов'язково проводять:

  • Загальний аналіз крові та сечі.
  • Біохімічний аналіз крові, у якому визначають АЛТ, АСТ, глюкозу крові, білок і його фракції, амілазу, ліпазу, електроліти та інші показники.
  • Копрограму – дозволяє визначити стеаторею, що вказує на ферментативну недостатність підшлункової залози.
  • Біохімічний аналіз сечі з визначенням діастази сечі.

З інструментальних методів діагностики широко застосовують ті, що дозволяють візуалізувати підшлункову залозу та сусідні з нею структури – УЗД органів черевної порожнини, КТ та МРТ. За хронічного панкреатиту застосовують ЕРХПГ (ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію). Вона дозволяє візуалізувати зміни в залозі та є «золотим стандартом» діагностики цієї форми панкреатиту.

Лікування панкреатиту

Пацієнтам з гострим або загостреним хронічним панкреатитом показана госпіталізація. Тактика ведення таких пацієнтів залежить від важкості перебігу захворювання.

За гострого панкреатиту, відсутності ускладнень і легкого перебігу хвороби основу терапії становить медикаментозне лікування у вигляді інгібіторів протеолізу (антиферментні препарати), знеболювальних засобів, дезінтоксикаційної терапії. Можливе застосування антибактеріальних препаратів за наявності показань. У разі важкого перебігу проводять хірургічне втручання, корекцію гемодинаміки.

Основою лікування хронічного панкреатиту є застосування ферментних препаратів, призначення спеціальної дієти та модифікація способу життя (відмова від шкідливих звичок, раціоналізація режиму харчування тощо).

Наслідки панкреатиту

У разі ігнорування симптомів захворювання, самолікування або недотримання рекомендацій лікаря щодо терапії можливий розвиток ряду ускладнень:

  • панкреатичний або септичний шок;
  • поліорганна недостатність внутрішніх органів;
  • абсцес підшлункової залози, флегмона заочеревинної клітковини;
  • розвиток перитоніту;
  • кровотеча;
  • утворення кіст;
  • цукровий діабет.