Один день у поліклініці
Бережна Еліна Володимирівна — терапевт, к.м.н., завідувачка медичним центром на вул. Ак. Корольова у м. Одеса
Вона дивилася на своє ранкове відображення в дзеркалі і не могла зрозуміти, звідки у ній цей внутрішній неспокій. Адже так все добре складається! Коханий і люблячий чоловік, син уже з задоволенням ходить у садок, добре танцює, дочка з кожним днем стає дорослішою, більш тямущою. Батьки живі, ще бадьорі й сповнені планів.
І все ж таки приводи для тривоги є. Дочка часто хворіє, але всі говорять, що для початкового періоду садка це абсолютно природно. Почала хропіти ночами, та й прикус став змінюватися. Схоже на аденоїди, а вона не дає ЛОРу себе оглянути! Син активний, рухливий, підріс, але погано їсть, у туалет ходить нерегулярно. Може, через дитячі проблеми і ми з чоловіком стали погано спати: чоловік усе частіше просить розтерти йому ліве плече. А раптом це сердечне? Він навіть прокидається від болю, і до ранку не спить... У тата почастішали болі «під ложечкою», і хоча по життю він гурман, став боятися їсти, схуд. Проте, посилаючись на зайнятість, окрім прийому маалоксу нічого не робить. Мама ж, навпаки, завжди така підтягнута і енергійна, стала стрімко набирати вагу, стала повільною, раніше лягає і пізніше встає, без проносних не уявляє собі походу в туалет. Напевно, від цього почуття відповідальності, тривоги за всіх вона сама, як натягнута струна, спалахує від будь-якої життєвої дрібниці. Навіть цикл порушився.
Що ж заважає? Вічна зайнятість? Небажання стояти в чергах у районній поліклініці? Звичайний страх перед лікарськими маніпуляціями? З такими думками вона їхала у ранковому потоці машин і вкотре усміхнулася веселим бордам «інто-санівської» НЕХВОРІЙКИ.
Вона давно поглядала на білу будівлю, що нещодавно з'явилася в самому центрі Таїрова, з уже звичними для Одеси синьо-червоними літерами INTO-SANA — вул. Корольова, 17. Начебто і поруч, і нове, і всі знають. Але в місті різні думки з приводу компанії, до того ж, ціни, напевно, ще ті. Ймовірно, потрібна якась страховка, і так просто з вулиці не зайдеш. Хоча свекруха, яка разом із сусідкою була в новій поліклініці на консультації невролога на Дні відкритих дверей за 1 гривню, залишилася задоволена і перестала комплексувати з приводу недоступності. Останню крапку в усіх сумнівах поставила кума, яка побувала з дітьми у фахівця з імунопрофілактики і, нарешті, зважилася на вакцинацію. Вона розповіла про веселі стіни в дитячому відділенні, грамотну жінку-педіатра, яка у призначений час запросила в кабінет, нікуди не поспішала, відповіла на всі питання молодої мами. І ось уже обидві дитини закінчують вакцинацію.
«Добре б, якби все вийшло в суботу, щоб нікого не зривати з роботи, і щоб я могла все проконтролювати», — подумала вона.
Набрала 307-500. Привітний чоловічий голос додав упевненості. Спільними зусиллями запланували потрібні їй дослідження і консультації, і на мобільний прийшли sms-ки, у яких були імена лікарів, час і адреса клініки.
Всією сім'єю прийшли суботнім ранком у поліклініку. Причому відразу доріжки розійшлися (благо все було зрозуміло завдяки дуже патріотичній навігації): ліворуч, згідно синій смузі, була рецепція для дорослих, куди попрямували батьки та чоловік. Сама ж вона повернула праворуч, у дитяче відділення. Син зосереджено пішов по жовтій смужці на підлозі, і вона чомусь згадала дитячу пісеньку з «Чарівника Смарагдового міста»: «Нехай доріжка жовта ховається з очей, та Еллі і Тотошка вернуться в Канзас свій».
Дитячий поверх, справді, був затишний і абсолютно не «лікарняний»: казкові звірі, квіти і метелики на стінах, ігровий куточок, де щосили займалися будівництвом двоє малюків, і син приєднався до веселої гри. Великі монітори з номерами кабінетів і електронною чергою показували багато нового про діагностику і лікування в Into-Sana. І ось на табло з'явився напис, що на неї чекає лікар. Не без зусиль витягла дочку з ігрової зони і завела до ЛОРа. І тут наступний сюрприз — незвичайна форма! Різнобарвний костюм настільки розслабив насторожену дитину, що та навіть не зрозуміла, що перед нею лікар. ЛОР тоненькою трубочкою посвітив у вушка та носик, і вона сама побачила на великому моніторі запалені ділянки слизової, смужки гнійних виділень і ті самі аденоїди, яких так боялася. Але як приємно було почути, що про операцію поки не йдеться, що все можна вирішити медикаментозною терапією. Отримавши на руки рекомендації і запис кіно під назвою «Леркіні аденоїди», вони покинули кабінет нерозгаданого донькою лікаря. Дівчинка з радістю повернулася до гри під наглядом бабусі, що вже звільнилася. Тепер настала черга сина...
З гастроентерологом вона обговорила, що і як потрібно готувати для підвищення апетиту і повноцінного харчування сина. Наприкінці консультації на руках уже були конкретні рекомендації з обстеження та дієти.
За цей час звільнився батько. Важко було повірити, але тато після бесіди з лікарем погодився на гастроскопію. У новій поліклініці її роблять у стані сну. Але ж скільки років казав, що «шланг ковтати не буде»! І наостанок, молода мама сама зайшла в кабінет гінеколога.
Усе життя вона ходила до гінеколога через аптеку — набір для огляду, одноразова пелюшка, щіточки для взяття аналізів. Про все потрібно було подумати заздалегідь. Але тільки не тут. У кабінеті вже підготовлено все необхідне, одноразове. Під рукою у лікаря новий УЗД-апарат і ще багато незнайомого. Здивувало гінекологічне крісло з пультом. Подумала про маму, яка через повноту і проблеми з тазостегновим суглобом завжди страждала, забираючись на крісло перед жіночим оглядом: «Треба обов'язково записати її на прийом, хоч мама і вважає, що після 55-ти немає приводу ходити до гінеколога».
Тим часом чоловік спілкувався з неврологом. Лікар провела ряд функціональних проб і виявила ураження зв'язок суглоба. Після медикаментозної блокади чоловік повеселішав настільки, що погодився на холтер! Як пояснив кардіолог, важливо в умовах навантажень, у різний час доби знати, як живиться серце, як змінюється ритм і тиск, а заодно можна зафіксувати зупинки дихання вночі, якщо вони трапляються. І ось чоловік, схожий на Джеймса Бонда з закріпленим на тілі реєстратором, став запрошувати дружину зробити з ним недільний «марш-кидок» по трасі здоров'я, оскільки йому потрібне навантаження для холтера. Вона навіть не пам'ятала, коли вони в останній раз без дітей гуляли на природі. Хто б міг подумати, що похід у поліклініку завершиться запрошенням до маленької спільної подорожі!
Прощаючись з рецепцією, вона побачила себе у дзеркалі. На неї дивилася красива, щаслива і впевнена в собі жінка. Від ранку щось змінилося: може, вираз очей або постава? Вона відчула, що вантаж тривоги за близьких звалився з її плечей, відступили самонавіяні страхи.
«Який хороший день, і треба ж де — у поліклініці!», — подумала вона і сіла в машину, де її сімейство вже ділилося враженнями в очікуванні продовження суботнього дня у прекрасній в будь-яку погоду Одесі!
