Запор

Запор — це порушення випорожнення кишечника, що характеризується такими параметрами:

  • дефекація відбувається рідше, ніж 3 рази на тиждень;
  • більш ніж 25% актів дефекації супроводжується відчуттям неповного випорожнення кишечника, твердим («овечим») калом, надмірним напруженням і відчуттям перешкоди;
  • виникає необхідність у застосуванні мануальних маніпуляцій, щоби полегшити дефекацію.

Наявність двох із трьох симптомів протягом 12 тижнів за останні 6 місяців за відсутності приймання проносних препаратів у цей період вказує на наявність запору.

Запор є дуже частою патологією. Згідно зі статистичними даними, від цієї проблеми страждає більше 20% населення Землі. Ця патологія реєструється як у дітей, так і в дорослих. Більш ніж 60% людей старше 65 років регулярно стикаються з нею, при цьому абсолютна більшість (близько 75%) займається самолікуванням, що призводить до подальшого прогресування проблеми та погіршення якості життя. Окрім літніх людей, до групи ризику належать жінки у період вагітності та після пологів.

Причини виникнення запору

Чинників, що сприяють розвитку запору, досить багато, проте можна виділити основні причини:

  • неправильне харчування, а саме надмірне вживання білкових продуктів за нестачі в раціоні клітковини та харчових волокон;
  • недостатнє вживання води;
  • порушення режиму харчування;
  • гіподинамія;
  • синдром подразненого кишечника (СПК);
  • ендокринологічні захворювання (гіпотиреоз, цукровий діабет та ін.);
  • порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіперкальціємія та ін.);
  • пухлини шлунково-кишкового тракту (ШКТ);
  • спайкова хвороба;
  • геморой і анальні тріщини;
  • слабкість м'язів тазового дна та пресу;
  • хвороба Гіршпрунга;
  • порушення роботи нервової системи;
  • вагітність;
  • приймання деяких медикаментів;
  • тривале придушення акту дефекації.

З огляду на таке різномаїття причин, досить складно самостійно визначити, що є ключовим моментом у виникненні цієї патології в конкретному випадку. Тому за наявності труднощів із випорожненням кишечника обов'язково слід звернутися до лікаря.

Види запорів

Залежно від тривалості періоду утруднення дефекації виділяють запор:

  • гострий (тривалістю до 3 місяців);
  • хронічний (більше 3 місяців).

Окрім цього, виділяють запор первинний, або функціональний, який є самостійним захворюванням, і вторинний, який є одним із симптомів основної патології. Перший варіант трапляється частіше.

Спастичний запор характеризується підвищенням тонусу кишечника, а атонічний — зниженням.

Залежно від причин розвитку виділяють аліментарний (пов'язаний із порушенням режиму та якості харчування), психогенний (психологічний), неврогенний запор та ін.

Симптоми запору

Окрім затримки виділення калових мас більш ніж на 48 годин, відчуття неповного випорожнення кишечника та виділення твердого калу в малій кількості, для запору характерні такі симптоми:

  • болі в животі, що можуть носити як постійний ниючий, так і нападоподібний характер;
  • здуття живота (метеоризм);
  • нудота;
  • зниження апетиту;
  • неприємний присмак у роті;
  • порушення сну;
  • нервозність.

Варто зазначити, що людям старше 50 років за наявності запору, який з'явився нещодавно і супроводжується виділенням прожилок крові з каловими масами, зниженням маси тіла, блідістю шкірних покривів, обов'язково потрібно звернутися по медичну допомогу, оскільки такі ознаки властиві для пухлинних захворювань ШКТ.

Діагностика запору

Діагностика запору починається з бесіди лікаря та пацієнта, в ході якої лікар деталізує скарги хворого, дізнається, як давно та за яких обставин з'явилися труднощі під час дефекації, чи застосовувалося самостійне лікування. Далі він приступає до детального огляду пацієнта з обов'язковим проведенням пальпації, перкусії та аускультації. Для уточнення діагнозу проводять додаткові діагностичні дослідження:

  • загальноклінічні аналізи крові та сечі;
  • копрограма;
  • аналіз калу на яйця глистів;
  • біохімічне дослідження крові;
  • УЗД органів черевної порожнини;
  • ендоскопічне дослідження (колоноскопія) з біопсією;
  • рентгенографія органів черевної порожнини (для виключення кишкової непрохідності).

Перелік діагностичних заходів може дещо варіювати. За наявності показань призначають консультації вузьких фахівців (ендокринолога, хірурга, невролога та ін.), а також інші інструментальні та лабораторні методи діагностики.

Методи лікування запору

У разі функціонального запору основа лікування полягає в модифікації способу життя пацієнта, а також дотриманні спеціальної дієти. У раціон слід включити достатню кількість продуктів, багатих на клітковину та харчові волокна, налагодити питний режим. Окрім того, важливим є дозоване фізичне навантаження, що також сприяє нормалізації процесу дефекації. З медикаментозних засобів можливе застосування проносних, клізм, а також прокінетичних препаратів. Однак слід зазначити, що безконтрольне приймання проносних засобів є неприпустимим, оскільки часте їх вживання тільки посилює проблему.

За наявності основного захворювання, симптомом якого є запор, лікування полягає у терапії цієї хвороби.

Наслідки запору

У разі своєчасного грамотного лікування ця патологія має сприятливий прогноз. Однак у випадку тривалого ігнорування проблеми можливий розвиток ряду ускладнень, таких як:

  • гіпотонія товстої кишки, що може розвинутися у разі зловживання проносними препаратами;
  • анальна тріщина;
  • загострення геморою;
  • непрохідність кишечника;
  • мегаколон (гіпертрофія товстої кишки).