Синдром Марфана у дітей належить до рідкісних вроджених аномалій. Частота діагностованих випадків становить 1:10 000 – 1:20 000. Від хвороби Марфана частіше страждають хлопчики.
Для цієї патології характерні такі ознаки:
- аутосомно-домінантний тип успадкування (якщо один із батьків має це захворювання, то ризик виникнення його у дитини коливається від 50 до 100%);
- висока пенетрантність (хвороба фенотипово проявляється за невеликої кількості копій алелей мутантного гена);
- різна експресивність (трансформація гена в певну білкову структуру).
Окрім родинного успадкування синдрома Марфана, у 25% випадків можлива первинна мутація гена, що пояснює народження хворої дитини у здорових батьків.
Серед відомих світових особистостей на синдром Марфана хворіли Авраам Лінкольн, Ганс Християн Андерсен, Сергій Рахманінов, а американському плавцеві Майклу Фелпсу ця генетична вада дала велику перевагу перед іншими спортсменами, що дозволило йому стати 23-кратним олімпійським чемпіоном. Деякі вчені стверджують, що люди з хворобою Марфана мають унікальний інтелект. Цей факт став підставою для пошуку кореляційного зв'язку між геном цього захворювання та геном «геніальності».
Зміст:
Причини виникнення синдрома Марфана
Синдром Марфана — це спадкова патологія, виникнення якої обумовлене мутацією гена FBN1, розташованого в довгому плечі 15-ї хромосоми. При цьому порушується синтез структурного компонента сполучної тканини – фібриліну-1. Фібрилін є основою еластичних волокон судин, серця, хрящів, рогівки, кришталика, циліарної зв'язки ока. Внаслідок мутації гена в позаклітинному матричному глікопротеїні відбувається заміна амінокислот: проліну на аргінін. У результаті змінюється нормальне співвідношення між колагеном 1-го та 3-го типу (в нормі співвідношення колагену-1 до колагену-3 дорівнює 6:4, при синдромі Марфана – 3:7), що обумовлює неповноцінність фібриліну та порушення роботи вищеперерахованих органів у дитини.
У рідкісних випадках хвороба Марфана розвивається при інших генетичних дефектах (порушення синтезу глікозаміногліканів, точкова мутація гена, що відповідає за продукцію колагену-1). У 75% випадків вроджена мезодермальна дистрофія виникає в результаті аутосомно-домінантного успадкування дефектного гена від одного з батьків. У решти дітей ця хвороба обумовлена первинною точковою мутацією гена FBN1. Встановлено, що з підвищенням віку батька (після 35 років) збільшується ризик виникнення синдрому Марфана у дитини.
Види синдрома Марфана
Сполучна тканина входить до складу практично будь-якого органу. Патологічні зміни при синдромі Марфана можуть зачіпати одну або кілька систем. За цим критерієм виділяють такі клінічні форми захворювання:
- стерта форма – незначні зміни в одній-двох системах;
- виражена форма – незначні порушення в трьох системах або виражені зміни хоча б в одній системі.
Окремим підвидом синдрому Марфана є неонатальна форма – поява «класичних» ознак захворювання відразу після народження дитини. У таких дітей швидко прогресує серцева недостатність, що призводить до летального результату до кінця 1-го року життя.
Симптоми синдрома Марфана
Вираженість симптомів при хворобі Марфана залежить від ступеня експресії дефектного гена: від легких форм сполучнотканинної дисплазії до тяжких серцево-судинних ускладнень.
Клінічні прояви синдрома Марфана об'єднують у кілька груп:
1. Ураження опорно-рухової системи:
- довгі кінцівки у порівнянні з тулубом (доліхостеномелія);
- високий зріст;
- «павукоподібні» довгі пальці (арахнодактилія);
- деформації хребта (лордоз, кіфоз, сколіоз);
- деформації передньої стінки грудини (воронкоподібна, килевидна);
- астенічна статура;
- плоска стопа;
- гіпермобільність суглобів;
- порушення прикусу (прогнатія, мікрогнатія);
- гіпоплазія скул;
- порушення росту зубів;
- подовжена та вузька форма обличчя (доліхоцефалія);
- м'язова гіпотонія;
- високе піднебіння;
- протрузія вертлюжної западини;
- спондилолістез.
2. Ураження серцево-судинної системи:
- збільшення діаметра висхідної частини аорти;
- пролапс мітрального клапана;
- розшаровуюча аневризма аорти;
- вроджені вади серця (коарктація аорти, дефект міжпередсердної або міжшлуночкової перетинки, аортальна недостатність).
- порушення гостроти зору (високий ступінь міопії або гіперметропії);
- ектопія кришталика (підвивих або вивих);
- афакія (відсутність кришталика);
- порушення структури рогівки;
- колобома;
- гіпоплазія райдужки;
- гіпоплазія циліарних м'язів;
- відшарування сітківки.
4. Інші ознаки синдрома Марфана:
- спонтанний пневмоторакс;
- емфізема легенів;
- дихальна недостатність;
- м'язова дистрофія;
- сполучнотканинна дисплазія (формування стрий на шкірі стегон, плечей, попереку);
- гіпотонія кишечника (закрепи);
- пахові та стегнові грижі;
- спланхноптоз (опущення органів черевної порожнини);
- ектопія твердої мозкової оболонки.
Діагностика синдрома Марфана
У діагностичну програму синдрома Марфана входить:
- збір скарг і анамнезу хворого (ключовим моментом є складання генеалогічного дерева, за яким можна простежити аутосомно-домінантний тип успадкування захворювання);
- огляд і фізикальне обстеження дитини: наявність характерної деформації скелета та гіпермобільності суглобів, аускультативної картини вади серця та порушення зору є клінічними критеріями цього захворювання;
- фенотипові діагностичні тести: співвідношення довжини кисті до зросту дитини, індекс статури Варги, тест на арахнодактилію та інші;
- електрокардіографія (ЕКГ) і ехокардіографія (ЕхоКГ) застосовуються з метою ідентифікації патології серця;
- аортографія проводиться з метою вимірювання діаметра судини та вибору подальшої тактики лікування (консервативне або хірургічне);
- офтальмологічне обстеження верифікує характерні порушення будови очей;
- рентгенологічне дослідження органів грудної клітини (виявляє зменшення розмірів легенів, зміну конфігурації серця, розширення дуги аорти);
- рентгенографія кульшових суглобів (визначення протрузії вертлюжної западини);
- рентгенографія хребта (візуалізація деформації хребта);
- КТ і МРТ використовують для діагностики дилатації або аневризми аорти;
- лабораторне дослідження сечі на екскрецію глікозаміногліканів;
- ДНК-аналіз для визначення мутації гена FBN1.
Методи лікування синдрома Марфана
Дітям із хворобою Марфана рекомендують займатися фізкультурою, яка не потребує виконання силових вправ і різких рухів (їзда на велосипеді, ходьба). Медикаментозне та хірургічне лікування цієї патології сполучної тканини застосовується за вираженої та неонатальної форми захворювання. Лікування дітей із вродженою мезодермальною дистрофією здійснюється групою вузькопрофільних фахівців: педіатром, ортопедом, кардіологом і офтальмологом. У складних випадках до лікувального процесу залучається кардіохірург. Етіотропного лікування синдрома Марфана не існує. Усі заходи націлені на підтримку функції судин і серця та ліквідацію інших патологічних симптомів.
У разі патології кришталика (ектопії в передню очну камеру) можливе виконання операції з його видалення та імплантації штучного аналога. Для корекції міопії та гіперметропії дитині призначають спеціальні окуляри або лінзи, також можлива лазерна корекція зору. Часто діти з синдромом Марфана потребують ортопедичних операцій: ендопротезування кульшового суглоба, пластики грудної клітини, корекції хребта. Супутня медикаментозна терапія охоплює комплексні вітамінні препарати, метаболіти.
Наслідки синдрома Марфана
Ускладнення синдрома Марфана:
- серцева недостатність;
- дихальна недостатність;
- спонтанний пневмоторакс;
- гострий напад глаукоми;
- відшарування сітківки;
- інфекційний ендокардит.