Опік – це специфічне пошкодження шкіри та/або інших тканин організму, викликане впливом високої температури або контактом з їдкими речовинами, електрикою. За тяжкістю ураження виділяють 4 ступені опіку, де 1-й характеризується простим почервонінням тканин, а 4-й – їх повним обвугленням. Чим більше площа ураження опіком, тим більша ймовірність виникнення опікової хвороби – важкого захворювання, що загрожує летальним результатом. У цілому, опікова хвороба являє собою сукупність клінічних симптомів і загальних реакцій організму, а також порушень функцій внутрішніх органів, що є реакцією на термічне або хімічне пошкодження шкіри.
Серед загального числа осіб, які страждають від опікових травм, 20–30% займають діти. Особливості дитячої анатомії такі, що шкіра дитини тонше та ніжніше, ніж у дорослих, а також відрізняється більш розвиненою кровоносною та лімфатичною мережею, що надає їй більшу теплопровідність. Як наслідок, опіки у дітей перебігають важче, ніж у дорослих.
Сьогодні опіки є одними з найпоширеніших травм у світі.
Зміст:
Причини виникнення опіків
Основні причини виникнення опіків – це вплив на тканини організму високих температур або їдких речовин. Шкірний покрив може бути пошкоджений:
- окропом/гарячою водою;
- йодом;
- кислотою;
- гарячим маслом;
- парою;
- струмом.
Окремо виділяють фактори ризику, що сприяють отриманню опіку:
- відсутність належних заходів безпеки;
- специфічний вид діяльності, що підвищує ймовірність взаємодії з різними їдкими речовинами, вогнем, парою, електрикою та ін.;
- низький рівень життя, зловживання алкоголем, паління;
- вільний доступ до хімікатів;
- вільний доступ дітей до горючих речовин, відкритого вогню.
Види опіків
Згідно з клініко-морфологічною класифікацією, виділяють опіки 1, 2, 3, 4 (першого, другого, третього та четвертого) ступеня:
- 1 ступінь характеризується ураженням верхнього шару епітелію, що викликає почервоніння, біль і набряк. Зазвичай проходить протягом декількох днів.
- 2 ступінь – ураження епітелію поширюється до росткового шару, утворюються везикули з серозним вмістом. Загоєння може тривати до декількох тижнів.
- 3 ступінь – відбувається ураження всього епітелію, знижується больова чутливість.
- 4 ступінь – відбувається некроз тканин, обвуглення м'язів і кісток.
За етіологією виділяють такі види опіків:
- термічний – опік полум'ям, гарячою рідиною, парою, розпеченими предметами;
- хімічний – викликаний впливом на шкіру кислоти, луги або солей важких металів;
- електричний – виникає внаслідок контакту з оголеними електричними проводами або несправними електричними приладами;
- променевий – виникає у результаті впливу лазера, повітряних і наземних ядерних вибухів;
- світловий – викликаний впливом світлового імпульсу (наприклад, зварювання), завжди з'являється на відкритих частинах тіла;
- іонізований – виникає в результаті впливу іонізованого випромінювання, і зазвичай погано заживає через променеву хворобу, що його супроводжує;
- комбінований – опік, що виникає в поєднанні з іншими травмами;
- сонячний – викликаний впливом сонячних променів.
Важкість ураження визначається глибиною та площею опікових поверхонь. Площу ураження вимірюють у відсотках. У більшості випадків летальний результат настає при 40–50% ураження шкіри, однак медичній практиці відомі випадки, коли хворі з опіковим ураженням тканин 70–80% відновлювалися.
Симптоми опіків
До основних симптомів опіку належать:
- почервоніння шкіри;
- біль;
- за більш глибокого ураження з'являється везикула – міхур із рідиною;
- ерозія – кровоточива рана, позбавлена епідермісу;
- виразка – більш глибокий вид ерозії, що уражає різні шари тканин, аж до кісткової;
- коагуляційний, або сухий некроз – струп чорного або темно-коричневого кольору, що утворюється зі зневоднених відмерлих тканин на місці опіку; може виникати на будь-яких ділянках тіла, а також на слизових оболонках: буває струп язика, очей, губи, кисті, обличчя, живота, руки, пальця, долоні, ноги, ступні.
Діагностика опіків
Діагностика охоплює:
- Збір лікарем анамнезу щодо обставин і місця отримання опіку.
- Зовнішній огляд, під час якого відбувається визначення площі опіку. Для цього сьогодні існує велика кількість способів, однак найбільшою популярністю користується «правило дев'яток». Згідно з ним, окремі ділянки шкіри людського тіла рівні або кратні 9% загальної поверхні тіла.
- Лабораторні дослідження: загальний аналіз сечі та крові, біохімічний аналіз крові, за допомогою яких виявляється міо- та гемоглобінурія, лейкоцитоз, визначається рівень глюкози в крові, час згортання капілярної крові, загальний білок, сечовина.
- Інструментальні дослідження: застосовується електрокардіограма для оцінки стану серцево-судинної системи, а також рентгенографія, бронхоскопія, УЗД черевної порожнини, ФГДС.
Методи лікування опіків
Лікування опіків 1, 2 та 3 ступеня передбачає, перш за все, усунення загрозливих для життя ситуацій, знеболювання, охолодження, а також закриття ран стерильними пов'язками.
Розрізняють закритий і відкритий спосіб лікування. За закритого способу необхідно видалити з поверхні опікових ран усі сторонні тіла, а шкіру навколо рани обробити антисептиком, після чого накласти асептичну пов'язку. Метою місцевого лікування на перших стадіях є захист від інфекції, активізація обмінних процесів, поліпшення кровопостачання.
Відкрите лікування здійснюється в спеціальних асептичних опікових палатах. Опіки обробляють підсушуючими розчинами антисептиків, рани залишають відкритими, без пов'язок.
На всіх етапах лікування медикаментозне, оскільки хворі мають необхідність у знеболювальних препаратах. Також призначають антибактеріальні препарати, інфузійну терапію та ін.
Наслідки опіків
Негативних наслідків за опіків 1-го ступеня практично не відзначається, шкіра відновлюється протягом декількох днів. За опіків 2-го та 3-го ступеня можливе утворення рубцевої тканини. Цей косметичний дефект можна усунути хірургічним шляхом.
У разі значного ураження тканин можливі такі ускладнення:
- опікова хвороба;
- занесення інфекції;
- лімфаденіт;
- гангрена кінцівок;
- абсцес;
- печінкова та ниркова дисфункція.