Фурункул

Фурункул – це гостра гнійно-некротична шкірна хвороба з залученням у патологічний процес волосяного фолікула та навколишньої сполучної тканини, а також сальної залози. У народі це утворення називається «чиряк», але в медичній термінології ця назва не застосовується. Розміри його можуть бути різними – від 0,5 до 3 см. Запалення волосяного фолікула та утворення гною викликають бактерії, переважно золотистий стафілокок. Фурункули переважно з'являються в місцях, де росте волосся та є велика кількість сальних залоз: на шкірі обличчя, шиї, потилиці, спини, сідниць. Гнійне ураження волосяного фолікула частіше трапляється у чоловіків.

Процес утворення фурункула має певну стадійність. Спочатку формується запальний інфільтрат на шкірі, який зовні виглядає, як червоний горбок. Потім утворюється гнійно-некротичний стрижень, який закінчується на верхівці раніше утвореного інфільтрату пустулою. Після того як гнійний вміст фурункула виходить назовні, починається процес загоєння.

Важким ускладненням цієї патології є формування карбункула – гнійного розплавлення декількох волосяних фолікулів з сальними залозами, навколишньої сполучної тканини, шкіри та підшкірної клітковини.

Причини виникнення фурункула

Етіологічним фактором (причиною) фурункула є стафілококова інфекція, яка провокує запалення та утворення гною. Але існує безліч видів стафілококів, і не всі вони викликають цю патологію. Доведено, що на шкірі здорової людини в нормі живе велика кількість бактерій, зокрема і непатогенні стафілококи. Вони входять до складу нормальної мікрофлори і виконують захисну функцію. Коли кількість патогенних бактерій значно перевищує рівень корисних мікроорганізмів, виникає патологія.

Цьому сприяє ряд чинників:

• тимчасовий імунодефіцит під час вірусних, бактеріальних інфекцій;
• зниження імунітету на тлі застосування системних глюкокортикоїдних препаратів, імуносупресантів;
• наявність важких хронічних захворювань (ВІЛ, туберкульоз, гепатит та ін.);
• порушення обміну речовин (ожиріння);
• ендокринна патологія (цукровий діабет);
• гіпергідроз (підвищене потовиділення)
• розчухування шкіри, доторкання до шкіри брудними руками.

Види фурункулів

Виділяють кілька стадій цього захворювання:

• Стадія 1 – інфільтративна (бактерії уражають волосяний фолікул і розмножуються всередині нього, тому утворюється підшкірний фурункул). Формується запальний інфільтрат на шкірі, який виглядає, як червоний і болісний горбок. Почервоніння шкіри не має чітких меж і сягає в діаметрі близько 3 см. Ця стадія триває до 3 днів.
• Стадія 2 – гнійно-некротична (закритий фурункул). Після того як утворився гній, йому необхідно вийти назовні. Формується гнійно-некротичний стрижень, у складі якого бактерії, некротизовані тканини, лейкоцити. На верхівці інфільтрату з'являється гнійник, вкритий тонкою тканиною. Також ця стадія може супроводжуватися погіршенням загального стану хворого: незначним підвищенням температури, зниженням апетиту, загальною слабкістю. Ця стадія триває 7–10 днів.
• Стадія 3 – загоєння. Після того як гнійний вміст фурункула виходить назовні, починається процес загоєння. Після фурункула, зазвичай, залишається рубець.

Якщо на тілі людини одночасно з'являється кілька утворень на різних стадіях розвитку, це захворювання називається фурункульоз.

Симптоми фурункула

Фурункул може утворитися практично на будь-якій ділянці тіла. Найчастіше вони з'являються на обличчі (у ділянці носа, брів, на губах, щоках), на шиї, спині, сідницях, руках і ногах. Іноді вони формуються в носі або вусі. Фурункули можуть бути маленькими (до 1 см) і великими (більше 2,5 см.).

Крім характерних зовнішніх ознак ураження волосяного фолікула, фурункул супроводжується іншими симптомами:

• відчуття пульсації в місці патологічного утворення;
• біль при пальпації;
• ознаки загальної інтоксикації (підвищення температури, загальне нездужання).

Діагностика фурункула

Діагностикою та лікуванням фурункула займається лікар-дерматолог. Спочатку він проводить огляд всього шкірного покриву. Для більш детального вивчення утворення проводиться дерматоскопія.

Для визначення збудника хвороби призначають бактеріологічні дослідження, зокрема бакпосів вмісту фурункула.

У разі рецидивного фурункульозу пацієнта направляють на консультацію до інших спеціалістів (імунолог, ендокринолог та ін.), які можуть призначити йому додаткові діагностичні дослідження, такі як:

• загальний аналіз крові та сечі;
• біохімічний аналіз крові;
• визначення глюкози крові;
• аналіз крові на дослідження гормонального статусу;
• УЗД органів черевної порожнини, КТ, МРТ (за наявності показань)

У разі утворення фурункула в порожнині носа або у вусі пацієнта направляють до отоларинголога, який проводить риноскопію або отоскопію.

Методи лікування фурункула

Лікування фурункула може бути консервативним і хірургічним. Терапія гнійно-некротичного ураження волосяного фолікула залежить від стадії патологічного процесу.

Після формування гнійно-некротичного стрижня лікар за допомогою пінцета видаляє вміст фурункула. Для полегшення відходу гною можливе застосування спеціальних мазей, тампонів, змочених у гіпертонічному розчині. Після видалення гнійно-некротичного стрижня рана промивається антисептиком і антибактеріальними препаратами для місцевого застосування. На стадії загоєння можна використовувати мазі, що сприяють регенерації.

Якщо на тлі фурункула з'явилися симптоми загальної інтоксикації, застосовується системна терапія (антибіотики, антигістамінні препарати).

Особлива увага приділяється фурункулам, які локалізуються у ділянці носогубного трикутника. Такі хворі лікуються в стаціонарі, оскільки існує високий ризик розвитку ускладнень.

Категорично заборонено:

• видавлювати фурункул, оскільки це призводить до поширення інфекції;
• використовувати зігрівальні компреси;
• самостійно проводити лікування за допомогою «народних засобів».

Наслідки фурункула

Якщо вчасно не звернутися до лікаря або самостійно лікувати фурункул, існує високий ризик виникнення таких ускладнень, як:

• карбункул;
• абсцес;
• флегмона;
• утворення віддалених гнійних вогнищ (метастатичні абсцеси в нирках, печінці, головному мозку та ін.);
• сепсис;
• гнійний менінгіт;
• тромбофлебіт;
• ураження судин (флебіт, лімфангіт);
• лімфаденіт.

Після лікування на місці фурункула залишається рубець (шрам).