Вульвіт — це гінекологічне захворювання запального генезу, яке уражує вульву (зовнішні статеві органи жінки).
Зміст:
Причини виникнення вульвіту
Збудниками вульвіту переважно виступають умовно-патогенні бактеріальні мікроорганізми (такі як стрептокок, стафілокок, кишкова паличка, ентерокок, гарднерела). Рідше причиною патології стають патогенні збудники захворювань, що передаються статевим шляхом (віруси, венеричні внутрішньоклітинні паразити, найпростіші, піогенні бактерії, спірохети, дріжджовий грибок). При порушенні цілісності слизових або шкірних покривів лобка, великих і малих статевих губ, клітора, присінка піхви, бартолінових залоз, гімена та промежини збудник із легкістю провокує запальне ураження всіх анатомічних складових вульви.
Існує ряд чинників, що сприяють виникненню вульвіту:
- недотримання правил особистої гігієни (особливо, в період менструації);
- подразнення вульви хімічними речовинами, що входять до складу засобів для інтимної гігієни, а також неприродними виділеннями з піхви при інфекції внутрішніх статевих органів, нетриманні сечі;
- механічна травма слизової в результаті статевого контакту, носіння тісної синтетичної білизни, тривалого використання денних гігієнічних прокладок;
- надмірний і несистемний прийом антибіотиків;
- наявність свищів піхви;
- гормональні розлади та порушення обмінних процесів в організмі;
- безладне статеве життя без адекватної контрацепції.
Види вульвіту
Розрізняють первинний і вторинний бактеріальний вульвіт. Первинний зазвичай розвивається на тлі травми або недотримання особистої гігієни. Найбільше до нього схильні дівчатка до статевого дозрівання, а також жінки в клімактеричному періоді. У юних пацієнток шкіра зовнішніх статевих органів тонка, слизова вульви ніжна, місцеві захисні реакції розвинені не в повному обсязі. Зрілі жінки у клімактеричному періоді також більш схильні до травматичного впливу через гормональну дисфункцію (дефіцит естрогенів, підвищення андрогенів), що призводить до атрофії та витончення покривів вульви. У жінок репродуктивного віку в основному трапляється вторинний вульвіт, який виникає на тлі інфекції в інших органах, наприклад, матці, сечовому міхурі, піхві, нирках, мигдалинах.
Залежно від інтенсивності прояву симптомів і особливостей перебігу захворювання, розрізняють гостру, підгостру та хронічну форми вульвіту. Гострий вульвіт зазвичай триває до місяця та проявляється характерним набором симптомів. Часто він супроводжується запаленням сечівника та гнійними виділеннями з піхви. Підгострий вульвіт триває до 90 днів, протягом яких кілька разів чергуються періоди загострення та поліпшення самопочуття. Затяжний запальний процес за відсутності належного лікування переходить у хронічну форму. Вона набагато складніше піддається лікуванню, симптоми при хронічному запаленні вульви змазані та неінтенсивні, тому жінка може роками не звертатися до гінеколога та не отримувати лікування.
Залежно від того, що стало збудником захворювання, розрізняють такі види вульвіту:
- Атрофічний – найчастіше буває наслідком недостатньої зволоженості слизової піхви. Найбільше до нього схильні жінки у клімактеричному періоді. Характерним симптомом є наявність невеликих ерозій.
- Кандидозний, або грибковий – виникає, коли у флорі жінки спостерігається надлишок грибків Candida. Найчастіше він трапляється у дівчат підліткового віку.
- Атопічний, або алергічний – зазвичай виникає у дівчат-підлітків як реакція недозрілої імунної системи на який-небудь алерген. Характерною ознакою є сильний набряк піхви.
- Герпетичний – збудником цього виду захворювання є вірус герпесу. Характерна ознака – висипка у вигляді бульбашок із рідиною всередині.
- Злипливий – є результатом нездорової ендокринної системи. До нього найчастіше схильні дівчата дошкільного віку. Хвороба проявляється зрощенням малих статевих губ.
Симптоми вульвіту
Існує ряд ознак, характерних для вульвіту. Серед них:
- набряклість і почервоніння зовнішніх статевих органів;
- виділення з піхви, консистенція та забарвлення яких залежать від характеру збудника;
- свербіж, печіння, біль у промежині, що посилюються під час сечовипускання, ходіння, їзди на велосипеді;
- дискомфорт під час статевого акта;
- загальна слабкість, погіршення самопочуття, підвищення температури.
Діагностика вульвіту
Діагностика вульвіту починається з відвідування гінеколога, в ході якого лікар виконує зовнішній огляд статевих органів і бімануальний гінекологічний огляд. Це дає можливість виявити набряки, ерозії, оцінити розміри пахових лімфовузлів, матки та її шийки, яєчників, рухливість придатків й інші важливі нюанси.
Для підтвердження діагнозу можуть призначатися такі лабораторні аналізи:
- Загальний аналіз сечі. Визначає наявність циститу, який, у свою чергу, може бути як причиною, так і ускладненням вульвіту.
- Мікроскопія мазка з піхви. Дозволяє виявити підвищення рівня лейкоцитів, тобто констатувати наявність запального процесу, а також визначити збудника захворювання.
- Бактеріологічне дослідження виділень. Визначає чутливість збудника до антибіотиків.
- ПЛР-дослідження. На сьогодні є «золотим стандартом» у діагностиці вульвіту. Допомагає виявити бактерії, віруси, ЗПСШ, які провокують захворювання.
- Кольпоскопія та вульвоскопія, в ході яких верхні відділи піхви досліджують за допомогою ендоскопічних інструментів.
Методи лікування вульвіту
Лікування вульвіту потребує комплексного підходу, оскільки необхідно позбутися не тільки запалення зовнішніх статевих органів, а і його збудника. Терапія ґрунтується на комбінації місцевих і системних лікарських засобів. Протягом усього періоду лікування необхідно утриматися від статевого життя. Крім того, рекомендовано дотримуватися постільного режиму.
Після виявлення збудника призначають медикаментозну антибактеріальну терапію. При гонорейному, трихомонадному та інших специфічних вульвітах застосовують антибіотики загальної дії, при кандидозному – протигрибкові засоби. Алергічний вульвіт лікують антигістамінними препаратами та корекцією харчування. Дівчаткам антибіотики зазвичай призначають у формі мазі або крему.
Під час лікування за призначенням гінеколога жінці потрібно виконувати місцеву гігієнічну обробку вульви, яка може містити:
- ванночки та компреси з настоями ромашки, череди, календули, евкаліпта, фурациліну;
- спринцювання антисептичними розчинами;
- вживання вагінальних протизапальних свічок.
Якщо свербіж настільки сильний, що у жінки порушується сон, призначають снодійні препарати. У деяких випадках застосовують фізіотерапію: ультрафіолетове опромінення та електрофорез.
Наслідки вульвіту
Зазвичай, якщо лікування було розпочато вчасно, вульвіт повністю виліковується та не залишає наслідків. У дівчаток захворювання перебігає складніше: ймовірні ускладнення у вигляді порушення сну та нервової збудливості. Наслідком хвороби може стати зрощення малих статевих губ.
За некваліфікованого лікування або його відсутності, захворювання може набути хронічного перебігу з частими рецидивами. У рідкісних ситуаціях після лікування ерозій та виразок спостерігається деформація геніталій, що ускладнює статеве життя жінки.