Пієлонефрит

Пієлонефрит

Це захворювання зустрічається з частотою 16 осіб на 10 000 населення, проте має серйозні наслідки для здоров'я при неадекватній діагностиці та лікуванні: хронізація процесу, розвиток гнійних ускладнень, навіть сепсис, що може призвести до смертельного результату. Тому, дуже важливо вчасно звертатися за кваліфікованою медичною допомогою.

Пієлонефрит - захворювання, для якого характерна наявність бактеріального запального процесу одночасно або послідовно в чашечках, мисках або інтерстиціальній паренхімі нирок. В юності жінки хворіють в три-чотири рази частіше за чоловіків, що пов'язано з анатомо-фізіологічними особливостями жіночого організму (у дівчаток і жінок коротший, ніж у чоловіків, сечовипускальний канал, він розташований близько до прямої кишки). Зате в похилому віці ризик захворіти на пієлонефрит вище у чоловіків, що пояснюється наявністю у них аденоми простати і застійними явищами в сечостатевій системі. На жаль, ця патологія іноді спостерігається у вагітних в результаті гормональних змін, здавлювання сечових шляхів збільшеною маткою.

Етіологія

За даними статистики, основним збудником пієлонефриту є умовно-патогенна флора: кишкова паличка, клебсієла, протей. Викликати запалення також можуть псевдомонади, стафілококи, ентерококи, мікоплазми, кандиди. Майже у половини пацієнтів у посіві сечі виявляються цілі мікробні асоціації.

Крім наявності самого збудника для виникнення пієлонефриту потрібні супутні фактори: переохолодження, перевтома, перегрівання, авітаміноз, хронічні осередки інфекції в організмі, вроджені аномалії сечостатевої системи, застій сечі, тяжкі системні захворювання.

Патогенез:

Будь-збудник потрапляє в нирки такими шляхами:

• гематогенний - з током крові з віддаленого осередку інфекції в організмі (наприклад, тонзиліт, отит, бронхіт, пневмонія);
• урогенний або висхідний- з нижніх сечовивідних шляхів по стінці або просвіту сечоводу;
• лімфогенний шлях - з кишечника через лімфатичну систему

Класифікація:

Існує безліч класифікацій пієлонефриту в залежності від морфологічного варіанту запалення, шляхів проникнення інфекції, сторони ураження, характеру перебігу, за походженням, станом прохідності сечовивідних шляхів, особливостями перебігу.

Тому лікуванням пієлонефриту повинен займатися виключно досвідчений лікар-уролог або нефролог.

Клінічна картина

Для серозного пієлонефриту характерний виражений інтоксикаційний синдром: підйом температури до 39-40 градусів, озноб, головний біль, ломота в м'язах і суглобах, нудота, блювота, виражена загальна слабкість. Відзначається сильний біль у попереку, в боці на стороні ураження, рідко - двосторонній біль, що віддає в пахову область, статеві органи, стегно. Змінюється колір сечі. При огляді лікар виявить різко позитивний симптом «поколочування» (Пастернацького) на стороні поразки нирки.

При своєчасному лікуванні пієлонефриту настає одужання. Однак при пізній діагностиці або відсутності терапії розвиваються ускладнення: абсцес, карбункул нирки. Ці гнійні ускладнення лікуються виключно хірургічним шляхом - розкриттям тканин і видаленням уражених ділянок. При неефективності - видаляють нирку.

Ще одне важке ускладнення запалення нирок - гостра ниркова недостатність, що вимагає проведення замісної терапії шляхом гемодіалізу.

Діагностика

Основою основ завжди залишається анамнез захворювання. Дуже інформативні лабораторні методи дослідження:

1. У загальному аналізі сечі при пієлонефриті виявляють збільшену кількість лейкоцитів до 40-60 і більше в полі зору (при нормі 1-2 у чоловіків і 3-4 у жінок), наявність білка, а також багато бактерій.
2. Принципово важливим є бактеріальний посів сечі для виявлення чутливості збудника до антибіотиків.
3. В загальному аналізі крові визначається лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, токсичну зернистість нейтрофілів, підвищення ШОЕ.
4. Біохімічний аналіз крові проводять для оцінки рівня сечовини та креатиніну, як маркерів серйозних ускладнень з боку нирок.
5. Одним з характерних маркерів бактеріальної, вірусної, грибкової або аутоімунної природи запалення є прокальцитонін.

Інструментальні методи дослідження дуже інформативні для постановки діагнозу пієлонефрит.

1. При оглядовій урографії можна побачити збільшення тіні ураженої нирки, відсутність контурів поперекового м'яза, іноді дифузне затемнення в частині нирки.
2. На екскреторній урограмі (той самий рентген, тільки з контрастом) відзначають відставання виведення контрасту з ураженої нирки - порожнини ураженої нирки заповнюються контрастом пізніше і виводиться контраст повільніше.
3. Комп'ютерна томографія з контрастуванням використовується для верифікації особливо складних випадків.
4. При проведенні ультразвукової діагностики кваліфікований фахівець побачить збільшення розміру нирки, обмеження її рухливості, порушення архітектоніки нирки.

Лікування

Хворим необхідна обов'язкова госпіталізація до профільного відділення.

Режим при пієлонефриті - суворо постільний, з подальшим його розширенням при поліпшенні стану.

Призначається спеціальна висококалорійна дієта з обмеженням кількості білка, кухонної солі та кількості випитої рідини.

Найголовнішим етапом при неускладненому пієлонефриті є антибіотикотерапія. До вибору антибіотика треба підходити дуже ретельно. Адекватна антибактеріальна терапія повинна проводиться не менше двох тижнів, а частіше - чотири-шість тижнів (показниками скасування можуть служити нормалізація температури тіла, нормальні показники загального аналізу крові, сечі). Також призначається дезінтоксикаційна терапія: внутрішньовенне введення розчинів.

При гнійному пієлонефриті може бути призначено оперативне втручання. При неефективності консервативного лікування в запущених варіантах проводиться нефретоктомія (видалення нирки).

Якщо причиною пієлонефриту була затримка сечі на нижніх рівнях сечостатевої системи - важливим етапом лікування є усунення обструкції сечоводів.

Профілактика

Первинна - з усіма проблемами (особливо кишковими, гінекологічними, урологічними) потрібно своєчасно звертатися до лікаря і не створювати умов для формування хронічних осередків інфекції.

Вторинна - не запускати початкові стадії хвороби, вчасно звертатися по кваліфіковану медичну допомогу і не займатися самолікуванням.