Нейродерміт

Нейродерміт – це шкірне захворювання, яке належить до нейродерматозів (дерматозів, що зудять). Основним його симптомом є постійний нестерпний свербіж шкіри.

Нейродерміт може виникнути в будь-якому віці, але найчастіше він трапляється у дітей, на тлі дитячої екземи або ексудативного діатезу. У багатьох хворих відзначається підвищена чутливість до деяких харчових продуктів (наприклад, до шоколаду, цитрусових) або медикаментів. Часто нейродерміт поєднується з таким захворюванням, як бронхіальна астма.

На сьогодні для позначення групи захворювань, які перебігають зі шкірними алергічними проявами та свербінням, заведено використовувати термін «атопічний дерматит».

Причини виникнення нейродерміту

Виділяють такі причини, що сприяють розвитку цієї хвороби:

• ексудативний діатез;
• спадкова схильність (наявність алергії у близьких родичів);
• нераціональне та незбалансоване харчування;
• інтоксикація;
• порушення обміну речовин;
• ослаблений імунітет;
• хвороби ШКТ (шлунково-кишкового тракту) алергічного характеру;
• постійний стрес;
• алергічна реакція;
• бронхіальна астма;
• ендокринні порушення (хвороби щитоподібної залози, надниркових і статевих залоз).

Функціональні розлади центральної нервової системи, які властиві цьому захворюванню, можуть бути не тільки причиною хвороби, а й її наслідком. Виникає свого роду «порочне коло», оскільки важкий перебіг нейродерміту підсилює неврологічні розлади, а вони зі свого боку посилюють перебіг хвороби.

Види нейродерміту

За поширеністю нейродерміт може бути:

• локалізований (виникає лише на деяких ділянках шкіри);
• дифузний, або дисемінований (поширений процес).

Окрім того, розрізняють такі різновиди нейродерміту:

• гіпертрофічний – шкірні прояви носять пухлиноподібний характер, улюблене місце локалізації – пахова зона;
• псоріазіформний – локалізується в ділянці голови та шиї, висипання червоного кольору, щільні за консистенцією та вкриті дрібними лусочками;
• лінійний – виникає у ділянці природних згинів кінцівок (ліктьова, колінна ямки), має вигляд лінійних тріщин;
• депігментований – характеризується повною або частковою втратою тканинами пігменту в зонах ураження;
• декальвуючий – проявляється на ділянках тіла з волосяним покривом і супроводжує випадіння волосся;
• фолікулярний – папули мають гостру форму, висипання розташовуються уздовж усть волосяних фолікулів.

Залежно від особливостей клінічного перебігу виділяють три ступеня тяжкості захворювання:

• легкий;
• середньої тяжкості;
• тяжкий.

Симптоми нейродерміту

Основним симптомом хвороби є різко виражене свербіння шкіри, яке спричиняє хворому сильний дискомфорт. Окрім свербіння, для нейродерміту характерні такі ознаки:

• Білий дермографізм – реакція відповіді судин на тактильне подразнення шкіри. Її можна викликати нанесенням на шкіру штрихових рухів тупокінцевою паличкою, після чого на цій ділянці виникають білі смужки.
• Неврологічні порушення: розлади сну, дратівливість, лабільність психіки, депресія.
• Виражений піломоторний рефлекс, який призводить до виникнення «гусячої шкіри». Він виникає внаслідок скорочення волоскових м'язів шкіри під впливом несприятливого чинника (наприклад, холоду).

До ознак дифузного нейродерміту належать:

• Папульозний висип. Папула – це вузлик невеликого розміру, який не має порожнини і трохи підноситься над поверхнею шкіри. За дифузного нейродерміту папули тілесного кольору, місцями вони можуть зливатися.
• Множинні екскоріації (розчухи). Через сильне свербіння хворий дряпає шкіру та порушує її цілісність.
• Сухість і лущення шкіри.
• Лінійні тріщини, які виникають у ділянці природних складок на фоні інфільтрації.
• Вогнища ураження, здебільшого, локалізуються на обличчі, шиї, внутрішній поверхні стегон, у підколінній западині та ліктьовому згині.
• Характерний тривалий перебіг хвороби з періодами ремісії та загострення. Поліпшення стану, переважно, настає влітку, а погіршення – взимку.

Симптоми локалізованого нейродерміту:

• Розвивається на обмеженій ділянці шкіри.
• Свербіння переважно виникає у вечірній або нічний час.
• Папульозний висип. На початку хвороби шкіра незмінена, але внаслідок постійних розчухів виникають висипання щільної консистенції, місцями вкриті лусочками. Папули можуть бути від блідо-рожевого до буро-червоного кольору. З прогресуванням хвороби окремі висипання можуть зливатися й утворюють суцільну папульозну інфільтрацію.
• Згодом малюнок шкіри стає більш вираженим.

Діагностика нейродерміту

Діагноз «нейродерміт» виставляє дерматолог або алерголог-імунолог на підставі клінічних ознак, оскільки специфічні методи діагностики цього захворювання відсутні. Критеріями для встановлення діагнозу виступають:

• дерматит із типовою локалізацією;
• наявність папульозних висипань і сухість шкірних покривів;
• нестерпний, інтенсивний свербіж і розчухи шкіри;
• часті рецидиви хвороби;
• наявність супутніх алергічних захворювань (алергічний риніт, бронхіальна астма та ін.).

Можуть бути призначені додаткові методи дослідження, які опосередковано вказують на це захворювання:

• загальний аналіз крові;
• виявлення в крові алергенспецифічного імуноглобуліну (IgE);
• проведення шкірних алергопроб (скаріфікаційних, аплікаційних);
• біопсія шкіри.

Методи лікування нейродерміту

Лікування нейродерміту складається з таких заходів:

• Гіпоалергенна дієта.
• Психокорекційна терапія.
• Медикаментозне лікування. Можуть призначатися антигістамінні, седативні препарати, снодійні, антидепресанти, імуномодулятори, гормональні препарати та вітаміни.
• Фізіотерапія. Позитивний ефект мають магнітотерапія, фонофорез, діадинамотерапія, індуктотермія, гальванізація, дарсонвалізація, електросон, кріомасаж.

Пацієнту, який страждає на нейродерміт, рекомендується уникати стресових ситуацій, багато гуляти на свіжому повітрі та повноцінно відпочивати. Слід також максимально виключити вплив будь-яких алергенів, що можуть викликати алергічну реакцію та погіршити перебіг хвороби. Крім цього, рекомендується тривале санаторно-курортне лікування в умовах сухого морського клімату.

Наслідки нейродерміту

За відсутності лікування нейродерміт може викликати такі небажані наслідки:

• серйозні порушення психоемоційного стану;
• приєднання вторинної інфекції, виникнення гнійників, хронічного фурункульозу, абсцесу або флегмони шкіри;
• зниження імунітету;
• переродження в злоякісне новоутворення (наприклад, лімфому шкіри).