Олена та Сергій Васильєви. Діагноз - хронічне сімейне щастя
Як часто в поспіху ми забуваємо про найближчих, найрідніших людей. Ми вирішуємо робочі питання, переживаємо за ситуацію в країні, думаємо, що буде з національною валютою. А тим часом найважливіше завжди поруч. Це – наша сім'я. Найрідніші, близькі та надійні люди. І напередодні різдвяних свят ми повертаємося до свого родинного вогнища.
У цьому номері журналу ми хочемо розповісти про чудову сім'ю. Про людей, які втілюють сімейне щастя в життя кожного дня. Це сім'я наших лікарів Олени та Сергія Васильєвих.
Ми вважаємо, що неписані правила цієї сім'ї мають висіти на найвиднішому місці в РАЦСІ. І якщо ви й досі не можете розгадати секрет ідеального шлюбу, то обов'язково дочитайте цю статтю до кінця.
Опишіть одним реченням чоловіка / дружину?
Сергій Вікторович (далі - С.В.) Олена - це людина, без якої я не зможу жити. Ми дві половинки одного цілого.
Олена Леонідівна (далі - О.Л.): Для мене Сергій - найнадійніша людина в світі.
Перша зустріч
О.Л.: Ми познайомилися останнього дня літа в Медінституті на дні першокурсника. Я була випускниця 11 класу, а Сергій на той час уже відслужив у ракетних військах стратегічного призначення, захоплювався східними єдиноборствами. Я не могла не звернути увагу на хлопця, на якого «видивлявся» весь курс. А 1 вересня наша група вже їхала в колгосп збирати яблука. Ми провели цей місяць дуже романтично і, крім того, встановили рекорд серед студентських бригад зі збору врожаю. Про це навіть написали в студентській газеті. Повернувшись додому, ми вже НЕ розлучалися. За 4 роки ми одружилися.
Запорука міцної родини, по-вашому, яка?
Проживши 25 років разом, пройшовши пліч-о-пліч не одну складну ситуацію, ми вважаємо, що це - почуття гумору. Смійтеся! Адже сміх продовжує життя, і не тільки фізичне, але й сімейне.
Що найбільше об'єднує в особистому житті?
С.В.: Хочу поділитися спостереженням. Деякі сім'ї навколо нас мовчать. Не в прямому сенсі цього слова, звичайно, але обговорюють тільки побутові питання: що купити в магазині, що приготувати на вечерю, що в школі в дітей. У кожного своя робота, свої думки, переживання і мрії, але ніхто не знає, що думає інший, що зараз читає, який фільм найбільше сподобався, що в душі в людини, яка поруч з тобою. Ну, виростуть діти, про що будете говорити завтра? Ми дуже багато говоримо. Про все на світі, можна навіть сказати, що ми думаємо вголос. Це може бути й обговорення прочитаної книги, і планування майбутньої відпустки, і емоції, отримані від перегляду цікавого фільму.
Які найчастіші приводи для сварок у вашій родині?
О.Л.: У нашій родині одне з головних правил, про яке ми домовилися ще перед весіллям - ми не переносимо сварку на наступний день! І якщо раптом ми сваримося, прокидаючись наступного ранку, перше, що робимо, - це посміхаємося одне одному. Закінчився день, закінчилася недомовка. Ми її пережили і зробили свої висновки.
С.В.: Ну, а головний привід для непорозумінь, які можуть раптом виникнути, - це, звичайно ж, синдром перфекціоніста в чистому вигляді в моєї дружини. Спочатку жити з перфекціоністом для мене було важко, але потім включився раціоналізм. І я зрозумів: це ж зручно! У будинку - затишок і чистота, на кухні - різноманітна і смачна їжа вчасно, під час відпустки ти відвідуєш найкрасивіші місця світу. Та й організовано все аж до дрібниць. Так і живемо, «страждаючи». І одного разу зловив себе на тому, що полюбив я цей перфекціонізм...
Як проводите вільний час?
О.Л.: Ми дуже любимо подорожувати, і маємо власний алгоритм.
1. Ми із задоволенням дивимося канал national geographic і обираємо місця, які нам подобаються.
2. Обравши місце, ми складаємо план поїздки: спочатку культурна частина - музеї, архітектура тієй країни, яку збираємося відвідати. Я закінчила художню школу, на базі якої пройшла курс історії мистецтв, і тепер ми самі собі гіди та екскурсоводи.
Друга частина програми - краса природи. Це гідне завершення поїздки, так би мовити, national geographic у чистому вигляді. Так ми об'їздили всі Альпи, були на багатьох європейських гірських озерах, наше улюблене - Кенігзеє в Баварії, триста кілометрів незайманої природи і....
С.В.: І альпійські бабусі! Це особливий вид хребетних, які відрізняються 80-річним віком і високими швидкостями. Альпійські бабусі озброєні лижними палицями, і в дикій природі наздогнати їх практично неможливо. Як вони біжать, як біжать...
Ми радимо всім: спробуйте хоч раз відмовитися від стандартних туристичних програм відпочинку в групі. Підготуйте подорож на свій смак, і ви більше ніколи НЕ повернетеся до минулого. Ефективність вашого відпочинку вийде на якісно інший рівень. З того часу, як ми самі собі туроператори, усі наші друзі і знайомі просять Олену про організацію їхніх поїздок.
Ви любите готувати, Олено Леонідівно?
Так, дуже. До того ж, знаю кухні різних країн. Дивно, але смачно готувати мені теж допомогла моя робота. Багато років я була куратором інтернів та клінічних ординаторів з різних країн, і вони ділилися зі мною секретами своїх традиційних кухонь. Аж до того, що ми зустрічалися на кухні, і мені в реальних умовах показували технології приготування національних страв. Так я непогано вивчила грузинську кухню з її соусами та прянощами. І до сьогодні дружу зі своїми грузинськими учнями. Люблю екзотику східної кухні - яблучний чатні, м'ясо в кисло-солодкому соусі.
С.В.: Я теж люблю готувати, найбільше - м'ясо. І страву готую, і задоволення від процесу отримую. Ти про щось у цей момент думаєш, щось проживаєш. Ріжеш тут тонко, тут товстіше, обсмажуєш швидко, або повільно тушкуєш. Приготування їжі - це таїнство, воно тебе збагачує і наповнює енергією.
А як ділите кухню?
Насправді, дуже весело. З боку, напевно, це нагадує зйомки передачі «Пекельна кухня»: у суботу вранці ми обоє поспішаємо на кухню. Потім «літають» дошки, сковорідки, каструлі, миготять ножі й дзвенять терки. І поки діти встають, у нас уже готовий сніданок і обід мінімум з п'яти-шести страв. У нас двоє синів. Старший уже студент третього курсу, молодший вчиться в старших класах школи. І, як ви здогадуєтеся, їсти вони хочуть завжди. Діти із задоволенням чекають меню вихідного дня. Для них це інтрига, для нас - жартівливе змагання.
Хто головний в сім'ї?
С.В.: У нас немає головного, у нас є ініціатор подій. І я вважаю, що це правильно. Якщо хочеш, щоб щось вийшло, просто бери й займайся цим. І частіше цією людиною стає моя дружина, жінки більш високоорганізовані й активні, ніж чоловіки.
Якби було запасне життя, як би ви прожили?
С.В.: Мені дуже подобається психологія, зокрема, психоаналіз. І я думаю, що зв'язав би своє життя з цим напрямком. Якийсь час я займався цим серйозно, вивчав літературу з психоаналізу, медитації, нейролінгвістичного програмування, але не настільки, щоб залишити улюблену професію. Тим більше, коли в ній я вже досяг певного рівня.
Але повірте мені, іноді слово лікує набагато краще за ліки. Адже біль завжди емоційно забарвлений, і коли ти спілкуєшся з пацієнтом, жартуєш з ним і відволікаєш від неприємних відчуттів, він вже відчуває себе зовсім інакше. Тому дуже важливо шукати контакт, підбирати єдино вірні слова в бесіді з пацієнтом, адже не дарма раніше лікар отримував диплом філософа. На мій превеликий жаль, у нашій медицині в лікарів є великий мінус - невміння розмовляти з пацієнтом, пояснювати суть хвороби й механізми боротьби з нею.
Яких сімейних традицій дотримується ваша родина?
Ми завжди зустрічаємо Новий рік разом. На які б гучні святкування нас не запрошували, у які б компанії не йшли діти, опівночі ми завжди разом. Друзі почекають, а сім'я чекати не повинна.
А згадайте найвеселіший Новий рік?
Звичайно, це були студентські роки. На відміну від інших молодих людей, ми вже під час навчання в Медичному інституті жили в своїй квартирі. І, природно, як могли, цим користувалися. Новорічну вечірку вирішено було святкувати в нас. Один з гостей, наш однокурсник, приніс з собою феєрверк. Так ми тоді думали. Він змовницьки повідомив, що його батько - військовий, і має доступ до різних шумно-димних пристосувань. Запалили ми цей феєрверк, а виявилося, що це... сльозогінний газ. Довго кашляв увесь під'їзд, ми теж сплакнули. Але, як майбутні медики, зробили все, що могли, для того, щоб мінімізувати наслідки нашого промаху.
Що побажаєте одеситам на Новий рік?
О.Л.: Бережіть своїх близьких. Це люди, які кожен день поруч, і тому іноді здається, що так було й буде завжди. Але життя показує, як швидко ситуація може змінитися. Тому кожен момент використовуйте для того, щоб зробити своїх рідних щасливішими, зігріваючи їх своєю любов'ю. Говоріть їм теплі слова, не соромтеся сказати своїй дитині, що для вас вона найкраща.
С.В.: А я побажаю всім цінувати те, що маєш. Своїх батьків, дітей, родину, роботу, друзів. Не шукайте погане в житті, створюйте хороше. Отримуйте задоволення від життя й даруєте його іншим людям.
