Ректоцеле — це патологічне випинання передньої або задньої стінки прямої кишки, яке порушує евакуаторну функцію кишечника. Існують й інші назви цього захворювання: ректальний пролапс, прямокишкова грижа, дивертикул прямої кишки.
Стінка дистального відділу кишечника представлена трьома шарами: зовнішнім — серозним, середнім — м'язовим і внутрішнім — слизовим. У порівнянні з іншими зонами травного тракту, м'язова тканина цього відділу представлена поздовжніми та циркулярними волокнами гладкої мускулатури та поперечносмугастими міоцитами, які формують внутрішній і зовнішній сфінктер. У разі ректоцеле середній шар прямої кишки втрачає свою еластичність і пружність, що супроводжується формуванням «слабкої» зони. В результаті утворюється випинання кишкової стінки в бік піхви (переднє ректоцеле) або анокопчикової зв'язки (заднє ректоцеле).
На це захворювання здебільшого страждають жінки. Деякі вчені вважають, що зміна гормонального фону в клімактеричний період пов'язана зі структурно-функціональними особливостями прямої кишки. Постійний механічний вплив на орган також супроводжується певними структурними змінами.
На сьогодні спостерігається тенденція до підвищення кількості ректоцеле серед населення. Експерти стверджують, що за останні 5 років кількість жінок, які страждають на цю недугу, зросла на 80%. Цю ситуацію часто пов'язують зі швидким науково-технічним прогресом, надмірною автоматизацією та викликаною ними гіподинамією, що проявляється ослабленням м'язів тазового дна.
Зміст:
Причини виникнення ректоцеле
Фізіологічне положення прямої кишки забезпечується м'язовим шаром органу та зовнішнім м'язово-зв'язковим апаратом. Розлади, які впливають на функціонування тазового дна, сфінктерів, ректовагінальної перетинки й самої прямої кишки належать до основних причин розвитку ректоцеле.
До чинників, які провокують структурні зміни дистального відділу кишечника, створюють надмірний механічний вплив на орган і формують випинання кишкової стінки, належать:
- хронічні закрепи;
- багатоплідна вагітність, великий плід або багатоводдя;
- велика кількість пологів, після яких виникає надмірне розтягнення м'язів промежини, піхви, прямої кишки;
- ускладнені пологи (розриви промежини, епізіотомія);
- надмірне фізичне навантаження;
- підвищення внутрішньочеревного тиску;
- травми промежини;
- вроджені аномалії розвитку ректовагінальної зони;
- генетичні захворювання, які супроводжуються порушенням нормальної структури м'язової та сполучної тканин;
- вікові зміни сполучно-м'язових тканин;
- патології жіночих статевих органів;
- дисфункція дистального відділу кишечника, сфінктерів;
- ушкодження м'язів, що піднімають задній прохід;
- зміна гормонального фону в постменопаузі;
- перенесені операції на органах малого тазу (зокрема, гістеректомія).
Слід зазначити, що ректоцеле діагностують не тільки у жінок після перенесених пологів, травм або в періоді постменопаузи. Ця патологія прямої кишки трапляється й у молодих дівчат, чоловіків, і навіть у дітей. Провідні причини ректоцеле у цій категорії пацієнтів пов'язані з підвищенням внутрішньочеревного тиску (запори, піднімання важких предметів, вроджені аномалії сполучної тканини).
Види ректоцеле
Виділяють дві форми ректоцеле:
- передня (випинання передньої стінки прямої кишки в бік піхви);
- задня (випинання задньої стінки прямої кишки в бік анокопчикової зв'язки).
Клінічна класифікація ректоцеле містить у собі три стадії патології:
- І стадія не проявляється ніякими скаргами, під час пальпації прямої кишки ідентифікується поглиблення на одній з її стінок;
- ІІ стадія проявляється патогномонічними клінічними ознаками, характеризується великими розмірами «кишені», яка досягає присінку піхви;
- ІІІ стадія верифікується в тому випадку, коли випинання стінки прямої кишки «випадає» назовні, акт дефекації неможливий без ручного вправляння.
Ступінь ректоцеле визначається також розмірами патологічного утворення:
- легкий ступінь — розміри випинання до 20 мм;
- середій ступінь — 20–40 мм;
- тяжкий ступінь — більше 40 мм.
Симптоми ректоцеле
Першим і основним симптомом ректоцеле є порушення нормального випорожнення кишечника. За рахунок деформації стінки кишечника порушується його евакуаторна функція. В утвореній «кишені» можуть накопичуватися калові маси, які в подальшому провокують запальні процеси і важкі ускладнення.
Ознаки неускладненого ректоцеле:
- хронічний закреп;
- відчуття неповного випорожнення кишечника;
- помилкові позиви до дефекації;
- біль під час випорожнення або статевого акту;
- нездатність сходити в туалет без ручної допомоги.
Симптоми ускладненого ректоцеле:
- випадання гемороїдальних вузлів;
- виділення крові з анального отвору, піхви;
- виділення калових мас з піхви.
Діагностика ректоцеле
Діагностика ректоцеле починається зі збору скарг і анамнезу. Ускладнена дефекація, яка вимагає ручної допомоги, відчуття неповного випорожнення та інші симптоми захворювання, наявність в анамнезі чинників ризику патології — основні клінічні критерії ураження прямої кишки.
Після вивчення суб'єктивних ознак хвороби лікар приступає до фізикального огляду пацієнтки (рідше — пацієнта). Він передбачає:
- гінекологічний огляд за допомогою дзеркал; для визначення ректоцеле пацієнтці пропонують тужитися, при цьому в піхві чітко пальпується патологічне новоутворення;
- ректальний огляд дозволяє пальпаторно верифікувати поглиблення на одній зі стінок прямої кишки.
Лабораторні методи дослідження призначають для оцінки загального стану жінки, особливо при плануванні хірургічної корекції дефекту:
- загальний аналіз крові;
- загальний аналіз сечі;
- аналіз крові на сифіліс;
- аналіз калу на яйця гельмінтів;
- біохімічний аналіз крові;
- коагулограма;
- аналіз калу на приховану кров.
Інструментальні методи дослідження дозволяють достовірно встановити остаточний діагноз:
- ректороманоскопія — «золотий стандарт» діагностики захворювань прямої кишки; за допомогою цього методу можна візуалізувати всі патологічні зміни внутрішньої стінки, визначити дефект і його приблизні розміри;
- іригоскопія — рентгенологічне дослідження прямої кишки, за якого рентгеноконтрастну речовину вводять в утворену «кишеню», що на серії знімків візуалізується, як «дефект наповнення»;
- дефекографія — рентгенографічне дослідження евакуаторної функції прямої кишки; за допомогою цієї методики оцінюють функціональний стан м'язів тазового дна;
- УЗД дає інформацію про ступінь запору, кількість калових мас у кишечнику; з цією метою можна використовувати і КТ;
- анальна манометрія.
Методи лікування ректоцеле
Це захворювання вимагає комплексного підходу. Тому діагностикою та лікуванням цієї патології повинні займатися кілька лікарів: гінеколог, проктолог, уролог.
За першої стадії ректоцеле проводять консервативне лікування пацієнтки. Основна мета цього напрямку — корекція моторно-евакуаторної функції кишечника та зміцнення м'язів тазового дна.
Насамперед пацієнтці призначають дієту з високим вмістом клітковини, яка позитивно впливає на моторику шлунково-кишкового тракту. Рекомендовано знизити вживання жирної та смаженої їжі, копченостей, занадто гарячих або холодних страв, м'яса. «Золотим правилом» дієтотерапії за ректоцеле є споживання 1,5–2 літрів чистої води на день. Збалансоване харчування дозволяє усунути основну причину, яка одночасно є симптомом патології — хронічний закреп. За легкої стадії ректоцеле також можна виконувати вправи Кегеля, які зміцнюють м'язи тазового дна.
Медикаментозне лікування може містити в собі прокінетики, проносні засоби, пре- та пробіотики, за необхідності — спазмолітики, знеболювальні засоби. Дозоване фізичне навантаження дозволяє істотно поліпшити прогноз захворювання, зміцнити м'язи тазового дна, підвищити загальну резистентність організму до чинників зовнішнього середовища.
Показання до хірургічного лікування ректоцеле — другий і третій ступені захворювання. На сьогодні існують сотні методів оперативної корекції цієї патології прямої кишки. Основна мета — видалення патологічного утворення і зміцнення ректовагінальної перетинки та м'язів тазового дна. Але іноді хірургічне лікування протипоказане, тому пацієнткам призначають песарії та вагінальні кільця. У разі виникнення ускладнених форм ректоцеле, спектр лікарського втручання істотно розширюється.
Наслідки Ректоцеле
Наслідки цього захворювання істотно знижують якість життя пацієнтки. Ускладнення цієї патології проявляються через кілька років після появи перших симптомів:
- кровотечі;
- хронічна постгеморагічна анемія;
- анальні тріщини;
- свищі;
- проктит;
- парапроктит;
- геморой;
- цистоцеле;
- птоз (опущення або випадання) внутрішніх статевих органів.