Непрохідність кишечника

Непрохідність кишечника – це хірургічне захворювання, яке виникає за різноманітних патологічних станів шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Внаслідок часткового або повного порушення просування кишкового вмісту виникають морфологічні зміни в тій чи іншій ділянці кишки.

Ця хвороба може розвинутися в будь-якому віці, і навіть бути вродженою, але частіше на непрохідність страждають чоловіки у віці 25–50 років.

Причини виникнення непрохідності кишечника

Кишкову непрохідність може спровокувати безліч захворювань. Це можуть бути не тільки хвороби ШКТ, а й патологічні порушення роботи нервової, серцево-судинної, дихальної та ендокринної систем. До найбільш поширених причин виникнення цієї хвороби належать такі патологічні стани:

• спайкова хвороба;
• вроджені аномалії розвитку кишечника;
• технічні помилки хірурга під час операції;
• защемення грижі;
• глистяні інвазії;
• рефлекторний спазм кишечника;
• новоутворення в кишечнику та інших органах ШКТ;
• наявність запалення в черевній порожнині;
• хвороба Гіршпрунга;
• порушення нервової іннервації певної ділянки товстої або тонкої кишки;
• хвороби органів грудної клітини;
• травми таза і хребта;
• тромбоз мезентеріальних судин;
• спазмофілія;
• органічні ураження нервової системи;
• істерія.

Види непрохідності кишечника

Виділяють такі види кишкової непрохідності:

• Механічна, яка буває:
• обтураційною (інтраінтестинальна, екстраінтестинальна);
• странгуляційною (обмеження, заворот, вузлоутворення);
• змішаною (інвагінація, спайкова непрохідність).
• Динамічна (функціональна), яка може бути:
• паралітичною;
• спастичною.
• Судинна, що обумовлена ​​інфарктом кишечника.

За ступенем закупорки просвіту кишки виділяють непрохідність:

• повну;
• часткову.

Залежно від рівня ураження непрохідність кишечника буває:

• тонкокишкова (висока або низька);
• товстокишкова.

Симптоми непрохідності кишечника

Кишкова непрохідність – стан, що загрожує життю. Він вимагає негайної кваліфікованої медичної допомоги. Клінічний перебіг цієї патології поділяється на такі фази:

1. Фаза «ілеусного крику». Триває близько 12 годин. Основним симптомом є дуже сильний переймоподібний біль у животі, після якого виникають короткочасні «світлі проміжки».
2. Фаза інтоксикації. Триває кілька днів. Біль стає постійним, без переймоподібного характеру. З'являється здуття, асиметрія живота, відсутня перистальтика.
3. Фаза перитоніту. Розвивається через 3–4 дні від початку захворювання. Це дуже важкий період, для якого характерне пригнічення життєво важливих систем організму.

Основними ознаками цієї патології є:

• Біль у животі – найперший і основний симптом. На початку хвороби він виникає в тій ділянці живота, де утворилася непрохідність і носить переймоподібний характер. У міру прогресування больове відчуття трохи притупляється і стає постійним. У цей період дуже складно визначити точну локалізацію ураження, оскільки живіт болить у всіх відділах однаково.
• Нудота і блювання, що не приносить полегшення. Ці симптоми виникають за високої непрохідності кишечника.
• Затримка випорожнень і ​​газів.
• Метеоризм (здуття живота).
• Асиметрія живота. Його форма залежить від локалізації кишкової непрохідності. Наприклад, за високої непрохідності живіт збільшується у верхніх відділах, а в разі інвагінації асиметрія найчастіше виникає в правій клубовій області.
• Язик на початку захворювання вологий, але з прогресуванням хвороби стає сухим.
• Порушення загального стану. У хворого виникають млявість, слабкість, знижується артеріальний тиск, частішає пульс, можливе запаморочення, аж до втрати свідомості.

Діагностика непрохідності кишечника

Під час огляду хворого лікар може визначити деякі патологічні симптоми, характерні для кишкової непрохідності.

Для підтвердження діагнозу та визначення ступеня тяжкості захворювання призначають лабораторні та інструментальні дослідження:

• Загальноклінічні аналізи крові та сечі.
• Коагулограма.
• Біохімічний аналіз крові.
• Рентгеноконтрастне дослідження кишечника з барієм (проба Шварца).
• Оглядова рентгенограма органів черевної порожнини.
• Іригографія.
• Ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини. За допомогою цього методу можливо визначити перерозтягнуті петлі кишечника і рівень рідини в них.
• Колоноскопія. За допомогою цього методу діагностики можливо визначити деякі причини зазначеної патології (наприклад, пухлину).
• Лапароскопія.

Методи лікування непрохідності кишечника

Це захворювання лікується тільки в хірургічному стаціонарі. Основним методом лікування є оперативне втручання з метою усунення непрохідності та відновлення життєздатності кишки.

Від моменту госпіталізації хворого в стаціонар до проведення хірургічного втручання повинно пройти не більше 2–3 годин. Пацієнта, у якого симптоми непрохідності зникли після консервативного лікування, потрібно повністю обстежити для виявлення причини патологічного стану.

Після операції хворому призначають дезінтоксикаційну, протизапальну терапію і стимуляцію моторної функції кишечника.

Наслідки непрохідності кишечника

Непрохідність кишечника – дуже небезпечне захворювання. Якщо його вчасно діагностувати і вилікувати, це дозволить пацієнту жити повноцінним життям з мінімальними наслідками. Якщо ж хворобу було запущено, це може привести до таких ускладнень:

• перитоніт;
• некроз ділянки кишечника;
• перфорація стінки кишечника.