Гломерулонефрит у дітей

Гломерулонефрит — це набуте захворювання, за якого запальний процес локалізований переважно в ниркових клубочках, однак надалі, в разі прогресування захворювання, можливе долучення й інших структур ниркової тканини. Серед усіх хронічних захворювань органів сечовидільної системи у дітей гломерулонефрит посідає провідні позиції, при цьому може реєструватися як самостійне захворювання або бути одним із симптомів основної патології.

Ця хвороба може виявлятися у дітей будь-якої вікової категорії, проте найчастіше вона реєструється у віці від 3 до 12 років. Серед хлопчиків ця патологія трапляється частіше, ніж серед дівчаток.

Вкрай актуальним питанням у педіатрії є хронізація гломерулонефриту, яка може призвести до зниження функціональних можливостей нирок і розвитку хронічної ниркової недостатності.

Причини виникнення гломерулонефриту

В основі розвитку гломерулонефриту лежить імуно-запальне ураження клубочків, яке виникає за наявності взаємодії певного чинника (тригера) і генетичних факторів. Після проведення численних генетичних досліджень було доведено спадкову схильність до розвитку цієї патології.

У ролі тригерних чинників можуть виступати:

• перенесені інфекційні захворювання, як бактеріальні (особливо, перенесена стрептококова інфекція), так і вірусні (вірус грипу, аденовірус та ін.);
• вплив деяких хімічних речовин і медикаментів;
• введення сироваток, вакцин;
• травма нирок;
• переохолодження.

Також однією з причин розвитку цієї патології є наявність у дитини аутоімунних захворювань, на тлі яких формується вторинний гломерулонефрит.

На сучасному етапі розглядають два механізми розвитку гломерулонефриту. Перший — імунокомплексний, за якого після ряду складних імунних реакцій в організмі формується комплекс антиген-антитіло, що ушкоджує ниркові клубочки. Цей механізм реалізується у 80–90% випадків гломерулонефриту. Другий — аутоімунний, за якого організм виробляє антитіла до власних тканин, у цьому випадку — до базальної мембрани клубочків.

Види гломерулонефриту

Класифікація цього захворювання досить різноманітна. Перш за все, виділяють гострий, хронічний та підгострий гломерулонефрит.

Гострий гломерулонефрит (тривалість якого становить до одного року) так само класифікують за різними параметрами.

Залежно від форми (визначається за лабораторними та клінічними ознаками) може виявлятися гострий гломерулонефрит із такими синдромами:

• Нефротичним, який характеризується масивним виділенням білка з сечею (протеїнурія). Масивна втрата білка зі свого боку призводить до розвитку виражених масивних набряків, що й відрізняє цю форму від інших.
• Нефритичним. До складу цього синдрому входять такі параметри: набряки (менш виражені, ніж за нефротичної форми, оскільки протеїнурія менша), гематурія (кров у сечі) та підвищення артеріального тиску (гіпертензія).
• Нефротичним синдромом із гематурією та гіпертензією, що об'єднує в собі параметри з раніше описаних синдромів.
• Ізольованим сечовим синдромом, який характеризується лабораторними змінами. При цьому в аналізі сечі визначається гематурія, невиражена протеїнурія, циліндри, що утворюються з епітелію канальців, іноді можуть виявлятися лейкоцити.

Залежно від активності процесу заведено виділяти три періоди розвитку захворювання: період початкових проявів, зворотного розвитку та перехід у хронічну форму.

Залежно від стану функції нирок виділяють гломерулонефрит:

• без порушення функції нирок, що є найбільш сприятливим варіантом;
• з порушенням фільтраційної та концентраційної функції нирок, що супроводжується змінами в пробі Зимницького;
• розвиток гострої ниркової недостатності.

Хронічний гломерулонефрит триває більш одного року і також має свою класифікацію:

• За формою він буває нефротичним, гематуричним і змішаним.
• За активністю процесу, що визначається періодом захворювання, виділяють період загострення, часткової ремісії та повної клініко-лабораторної ремісії.
• Залежно від функціонального стану нирок виділяють ті самі варіанти, що і за гострого процесу, за винятком того, що розвивається не гостра, а хронічна ниркова недостатність.

Підгострий гломерулонефрит (у літературі також можна зустріти назву «злоякісний гломерулонефрит») має тяжкий перебіг із порушенням функції нирок або з розвитком хронічної ниркової недостатності.

Окрім наведеної класифікації, виділяють первинний гломерулонефрит, який є самостійним захворюванням, і вторинний, що виникає як синдром за основної хвороби, частіше аутоімунного походження.

Симптоми гломерулонефриту

З огляду на досить велику кількість варіантів перебігу данного захворювання, клінічна картина цієї патології також дуже різноманітна.

Захворювання починається, зазвичай, поступово, через один–два тижні після перенесеного інфекційного захворювання. Основні симптоми, що виникають за гострого гломерулонефриту, такі:

• Захворювання починається з явищ загальної інтоксикації: температура тіла підвищується до 38°С, стан дитини погіршується, з'являється загальна слабкість, нездужання, зниження апетиту. Може відзначатися головний біль. Можливі нудота, блювання.
• Зміна кольору сечі на червоний.
• Зменшується кількість виділеної добової сечі.
• З'являються набряки, вираженість яких може варіювати залежно від форми захворювання (за нефротичної форми вони будуть більш виражені, ніж за інших варіантів). Найбільш характерна локалізація набряків — на обличчі, навколо очей, найбільш виражені вони в ранковий час (після пробудження).
• Біль у попереку ниючого характеру.
• Блідість шкіри.
• Артеріальна гіпертензія.

За хронічного гломерулонефриту є періоди загострення та ремісії, в цілому, клінічні прояви подібні з перерахованими раніше, хоч і мають деякі особливості.

Варто зазначити, що гломерулонефрит є досить небезпечним захворюванням, і в разі несвоєчасної діагностики та неадекватного лікування може призвести до зниження функціональної здатності нирок і ниркової недостатності. У разі виявлення у дитини перерахованих вище скарг слід обов'язково звернутися по консультацію до фахівця.

Діагностика гломерулонефриту

Діагностику цієї патології слід починати з лікарського огляду дитини. Під час бесіди з пацієнтом та його батьками фахівець визначає основні скарги, з'ясовує всі необхідні анамнестичні дані. Для встановлення діагнозу також необхідно провести ряд додаткових методів діагностики, консультації вузьких фахівців (офтальмолога, генетика та ін.).

Із лабораторних методик обов'язково проводять:

• Загальний аналіз крові, де визначається тенденція до анемії, наростання швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ).
• Загальний аналіз сечі, у якому визначають зміни, характерні для тієї або іншої форми хвороби.
• Проба Зимницького, яка дає уявлення про фільтраційну та концентраційну функції нирок.
• Аналіз сечі за Нечипоренком — проводиться для виявлення гематурії.
• Біохімічне дослідження крові з визначенням креатиніну сечовини, білка, залишкового азоту та інших показників, які дають уявлення про функціональний стан нирок.

З інструментальних досліджень найчастіше використовують:

• УЗД нирок — в обов'язковому порядку проводиться всім пацієнтам із підозрою на гломерулонефрит.
• Моніторинг артеріального тиску.
• Пункційна біопсія нирок із подальшим гістологічним дослідженням отриманого матеріалу.

Методи лікування гломерулонефриту

У разі активного процесу, лікування проводиться у спеціалізованому стаціонарі. Призначається постільний режим, спеціальна дієта. Визначення добового об'єму рідини, який повинна вживати дитина, проводиться індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням багатьох параметрів.

Медикаментозне лікування є комплексним і містить у собі глюкокортикоїди, також можливе призначення цитостатиків. Окрім цього, в лікуванні застосовують препарати, які знижують артеріальний тиск, антибактеріальні, антигістамінні препарати, за наявності показань сечогінні засоби, вітамінотерапію, кардіометаболіти. У разі розвитку ниркової недостатності необхідний гемодіаліз.

Самолікування гломерулонефриту в домашніх умовах є неприпустимим і вкрай небезпечним для здоров'я та життя дитини.

Наслідки гломерулонефриту

У разі своєчасного лікуванні гострий гломерулонефрит завершується повним одужанням. За тяжкого перебігу хвороби, а також у разі пізнього початку терапії захворювання може перейти в хронічну форму і призвести до розвитку ниркової недостатності, й навіть до загибелі дитини. До інших ускладнень можна віднести набряк легенів, розвиток серцевої недостатності, нефротичну енцефалопатію та ін.