Енцефаліти — це група запальних захворювань речовини головного мозку, за яких порушуються функції центральної нервової системи (ЦНС). Здебільшого, це захворювання у дітей має вірусну етіологію. На енцефаліт дитина може захворіти у будь-якому віці, навіть внутрішньоутробно. У дітей хвороба перебігає тяжче, ніж у дорослих, оскільки імунна та нервова системи у них перебувають у процесі формування та не можуть повноцінно захистити організм.
Зміст:
Причини виникнення енцефаліту
Основною причиною виникнення цього захворювання є інфекційне ураження, яке може бути:
- Вірусної етіології (у більшості випадків). Можна виділити такі групи вірусів, тропних (націлених на ураження) до нервової системи:
- віруси герпесної групи (вірус простого герпесу 1 та 2 типу, вірус вітряної віспи, цитомегаловірус, Епштейна–Барр вірус);
- ентеровіруси;
- параміксовіруси (вірус кору, епідемічного паротиту);
- арбовіруси (кліщовий, японський енцефаліт);
- аденовірус;
- вірус грипу, парагрипу;
- ВІЛ-інфекція.
- Бактеріальної етіології (мікоплазма, стрептокок, туберкульозна паличка, токсоплазма).
Енцефаліт також може виникати як ускладнення після вакцинації.
Види енцефаліту
Залежно від причини виникнення розрізняють такі види даного захворювання:
- Первинний — це самостійне захворювання, яке викликає інфекція, тропна до нервової системи. Його поділяють на такі підвиди:
- вірусний (герпетичний, арбовірусний, грипозний, вірус кліщового енцефаліту та ін.);
- мікробний.
- Вторинний — виникає як наслідок основної хвороби. На цей вид найчастіше хворіють діти. До нього належать такі підвиди:
- поствірусний (як ускладнення кору, краснухи та ін.);
- поствакцинальний;
- бактеріальний;
- паразитарний.
За розташуванням захворювання буває:
- корковий;
- підкорковий;
- стовбуровий;
- мозочковий.
За клінічним перебігом виділяють:
- надгострий;
- гострий;
- підгострий;
- хронічний;
- рецидивний енцефаліт.
Залежно від поширеності розрізняють:
- лейкоенцефаліт (запалення білої речовини);
- поліоенцефаліт (запалення сірої речовини);
- паненцефаліт (ураження обох структур).
Симптоми енцефаліту
Клінічні прояви та ступінь тяжкості хвороби залежать від віку дитини, стану реактивності організму, типу інфекційного збудника, характеру та локалізації ураження в ЦНС. Чим молодша дитина, тим тяжче вона переносить це захворювання.
У більшості випадків енцефаліт починається гостро, після вірусної інфекції, але можливий і підгострий початок хвороби. Для цього захворювання характерні такі симптоми:
- лихоманка, відчуття нудоти, блювання, що не приносить полегшення;
- втрати пам'яті, головний біль, адинамія, апатія, порушення зору та зниження інтелекту (більш характерно для дітей старшого віку);
- емоційні та психічні розлади;
- сонливість, дратівливість, слабкість, примхливість, відмова від їжі (характерно для немовлят);
- порушення поведінки;
- порушення свідомості, від сопору до коми;
- наростання осередкової неврологічної симптоматики (хиткість ходи, порушення мови, парези, паралічі);
- судомні напади.
Діагностика енцефаліту
Для встановлення діагнозу вкрай важливим є детальний збір даних анамнезу. Тому під час візиту до лікаря батькам потрібно бути готовими відповісти на такі питання:
- на які захворювання нещодавно хворіла дитина;
- чи був контакт протягом останнього місяця з інфекційними хворими;
- чи були укуси комах (комарів, кліщів);
- від яких захворювань щеплена дитина;
- чи були поїздки дитини або когось із близьких родичів за кордон протягом останнього місяця.
Також лікар обов'язково проводить загальний і неврологічний огляд дитини. Після збору анамнезу та огляду можуть призначатися додаткові лабораторні та інструментальні дослідження:
- загальний аналіз крові;
- загальний аналіз сечі;
- біохімічний аналіз крові;
- коагулограма;
- люмбальна пункція;
- мікроскопія ліквору;
- бактеріологічне дослідження ліквору з антибіотикограмою;
- серологічне дослідження крові;
- ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) ліквору;
- МРТ (магнітно-резонансна томографія) головного мозку;
- КТ (комп'ютерна томографія) головного мозку.
Методи лікування енцефаліту
Енцефаліт — це тяжке і небезпечне захворювання, яке вимагає своєчасної адекватної терапії. Дітей із цією хворобою обов'язково госпіталізують в інфекційне відділення або у відділення інтенсивної терапії (залежно від тяжкості перебігу хвороби). У разі необхідності, дитину переводять на ШВЛ (штучну вентиляцію легенів), проводять оксигенотерапію.
Медикаментозну терапію лікар підбирає індивідуально для кожного хворого, ґрунтуючись на причинах виникнення та ступені тяжкості захворювання. Суть медикаментозного лікування енцефаліту полягає у призначенні діуретиків і глюкокортикоїдів для зменшення набряку головного мозку, препаратів для корекції водно-електролітного балансу, антибактеріальних або противірусних препаратів, залежно від етіологічного чинника. Крім того, важливою є й симптоматична терапія: протисудомні, антигістамінні препарати, НПЗП (нестероїдні протизапальні препарати), засоби для корекції тиску та ін. Етіотропна терапія полягає у призначенні противірусних препаратів (наприклад, за герпетичного або цитомегаловірусного енцефаліту), а також імуноглобулінів.
Після подолання небезпечного для життя періоду можна вводити додаткові методи лікування: фізіотерапію, масаж. Також проводиться медикаментозна корекція таких наслідків енцефаліту, як паркінсонізм, гіперкінези або епілептичні напади.
Наслідки енцефаліту
В цієї хвороби досить високий ризик розвитку летального результату. Це дуже небезпечне захворювання, яке потрібно вчасно діагностувати і адекватно лікувати. Самолікування цієї патології в домашніх умовах категорично неприйнятне.
Навіть після одужання можуть бути залишкові неврологічні симптоми, до яких належать:
- зниження пам'яті;
- сильні та тривалі головні болі;
- порушення координації, парези, паралічі;
- розлад психіки;
- зниження інтелекту;
- постійна втома, апатія, швидка стомлюваність.