Вишенський Анатолій Петрович, лікар-дерматовенеролог: «Біда, коли пацієнт погоджується з лікарем, але його рекомендації не виконує»

Анатолій Петрович розпочав свою медичну кар'єру військовим лікарем. Служив в Афганістані. А потім вирішив стати дерматологом. Ця медична спеціальність припала йому до душі. Він намагається усім своїм пацієнтам донести те, що замало просто прийняти кілька таблеток. Повноцінне здоров'я передбачує постійну турботу не тільки про своє тіло, а й про душу. Анатолій Петрович, а ким Ви мріяли стати в дитинстві?

У мене ніколи не було яскраво виражених бажань отримати якусь конкретну спеціальність. Просто, коли закінчив школу, вирішив, що професія лікаря найбільш престижна і цікава. Тому й пішов вчитися в медичний інститут у Вінниці. По завершенні навчання служив в армії. Там і пройшла моя інтернатура. Після служби я лишився військовим лікарем.

Чому обрали саме той напрямок медичної діяльності, в якому працюєте?

Випадок допоміг. Ми зустрілися з моїм товаришем по службі в Афганістані. Він каже: «Скільки ти збираєшся бути полковим лікарем? Час про майбутнє подумати. Обирай спеціальність!»  Ми помізкували разом і вирішили, що дерматологія – саме та сфера. І вже коли я проходив спеціалізацію, то зрозумів, що вибір виявився вірним. Мене цей напрям дуже зацікавив.

Що Вам в професії медичного працівника найбільше подобається?

Мене ніколи не приваблювала наукова робота. Мені до душі – просте людське спілкування. І моя робота мені це дає. Люди зустрічаються різні. Одні з першого слова розуміють і готові до співпраці з лікарем. Інші - вислуховують, погоджуються, і нічого далі не роблять. З такими пацієнтами складніше за все. Їм важко донести, що замало просто жити, що є випадки, коли необхідно проявити силу волі і подбати про себе. Це єдина можливість відновити здоров’я.

Що таке, по-вашому, "хороший лікар"?

Це та людина, до якої хворі приходять, яку поважають. Хороший лікар вміє співчувати, він є безкорисливим і завжди готовий прийти на допомогу, проявити турботу, підтримати справою і словом.

Яке Ваше ставлення до клятви Гіппократа?

Клятву Гіппократа дають всі лікарі. Вона нагадує, що треба бути порядною людиною і дбати про людей. Багато хто забуває клятву відразу ж після інституту, і це недобре. Клятва повинна бути нагадуванням лікарю про його місію.

Як Ви потрапили на роботу в Into-Sana?

Прикордонний госпіталь, де я до цього працював, розформували, я потрапив під скорочення. А так як вдома нудно, я вирішив шукати роботу. Ви будете здивовані, але, як і багато моїх сучасників, я шукав роботу через Інтернет і знайшов оголошення клініки. Так і потрапив в Into-Sana. Мені дуже сподобалася клініка, атмосфера і ставлення до людей. Я радію, що тут працюю. Думаю, що у нашої клініки хороше майбутнє. Вона вже сьогодні випереджує конкурентів за багатьма параметрами. Впевнений, в майбутньому будуть відкриватися нові відділення. Ми будемо представлені і на Правому березі Києва, в центрі міста. Це неминуче!

Який найбільш курйозний випадок трапився у Вашій медичній практиці?

Курйозів багато буває, але якось вони не запам'ятовуються. А ось, що мене на все життя вразило - так це прийняття пологів. Я молодим був, служив у Чехословаччині, супроводжував вагітну жінку до лікарні. І не довіз :). Ми зупинились на залізничному переїзді, довелося дуже довго стояти. І в цей момент почалися пологи. Довелося згадати все, чому вчили в університеті. На щастя, обійшлося без ускладнень. На світ з'явився хлопчик. Це були перші і останні пологи, які я коли-небудь приймав. Але вражень надовго вистачило.

Хто з кіногероїв медичної професії Вам найбільше до душі: лікар Хаус, чи лікар Биков?

«Інтернів» я дивлюся. Це просто весела комедія для мене. Я не асоціюю життя і діяльність героїв з реальним медичним життям. Це, скоріше, хороший анекдот. А з «лікарем Хаусом», на мій погляд, занадто перемудрили. У фільмінастільки все перебільшено, що перестає бути схожим на дійсність. Стає нудно.

Як Ви любите відпочивати після роботи? Чи є у вас хобі?

Книги читаю і кіно дуже люблю дивитись. При моїй зайнятості складно вирватися, але я намагаюся в кінотеатри ходити і не пропускати прем'єри.

Чи любите Ви подорожувати?

Подорожувати люблю, але в останні роки це рідко вдається. У мене старенька мама. Вона потребує моєї опіки та уваги. Тому кожну відпустку я проводжу на батьківщині, і весь час знаходжуся поруч з мамою в Вінниці. Нещодавно ось доньку заміж видали. Сподіваюся, у нмолодят все складеться, і вони за нас весь світ об'їдуть.

Яка Ваша улюблена кухня і улюблена страва?

Звичайно ж, українська. І, звичайно ж, більш за все на світі я люблю укріїнський борщ.

Яку подію у Вашому житті Ви вважаєте найважливішою?

Найзначнішою подією в моєму житті була служба в Афганістані. Поїхав я туди добровільно-примусово. І відслужив рівно 25 місяців лікарем в частині. Гарячі точки - Кабул, Джелалабад ... Без сумніву, нелегко доводилося - війна ж все-таки. Але стосунки між людьми там складалися не такі, як у звичайному мирному житті. Більш прості і надійні. Ми досі дружимо з моїми товаришами по службі, постійно телефонуємо один одному, зустрічаємося. Це серйозний життєвий досвід.

Інтерв'ю