«В мене ніколи не було запасного плану, я завжди цілеспрямовано йшла до своєї мрії»

Ольга Володимирівна, скажіть, чому Ви вирішили віддати своє серце медицині?

Одного разу, ще у 8 класі, я прокинулась якось вранці і радісно повідомила мамі, що стану лікарем. Моя мама здивувалася, але до мого вибору поставилась з повагою. З того часу минуло багато років, але я жодного разу не поставила під сумнів свій вибір. За гороскопом я – Лев, а як відомо, Леви – дуже цілеспрямовані натури. В мене навіть ніколи не було запасного варіанту чи мрії про іншу професію. Я – лікар. Ця місія мене надихала. Ви собі навіть не уявляєте, скільки незабутніх миттєвостей у лікаря пологового відділення – перший плач новонародженої дитини, зустріч світанку в пологовій залі або бесіда з молодою мамою. Ще ніхто в сім’ї не знає, що у них поповнення, а я вже тримаю немовля на руках і витираю сльози радості з очей молодої матусі. Коли я потрапила на практику до пологового будинку на третьому курсі і почула плач немовляти, я зрозуміла, що це моя стихія.

Розкажіть, з чого розпочиналася Ваша кар’єра?

Після закінчення навчання в Національному медичному університеті ім. Богомольця в 1984 р. мене направили на роботу в київський пологовий будинок №1. Саме там почалися мої справжні «університети». Мені поталанило, адже у мене були мудрі, серйозні і професійні наставники. Ви ж розумієте, який був рівень медицини в СРСР. Я щиро хочу бути схожою на своїх вчителів. Навіть сьогодні я прагну досягнути того високого рівня професіоналізму. І як не дивно, коли я переїхала за сімейними обставинами до Москви і там влаштувалася на роботу в медичний заклад, я побачила колосальну різницю…

В чому ж виражалася ця різниця, на чию користь були порівняння?

Для себе я відмітила, що в Києві на той час медицина була набагато прогресивнішою, ніж в Москві, - за багатьма показниками, у тому числі і по веденню пологів. Але причина була не тільки в прогресі, але і в різних підходах до лікування пацієнтів. Ще в радянські часи проглядалася тенденція в формуванні двох шкіл акушерства: російської і української. Впевнена, що зараз московські клініки досягли багатьох успіхів у питаннях акушерства і гінекології. Адже медицина не стоїть на місці.

А чи любите Ви дивитися фільми про медицину? Наприклад, серіали про лікаря Хауса чи Бикова?

Лікар Биков, безумовно, викликає сміх. Я завжди сміюсь, коли дивлюсь серіал «Інтерни». Але історії лікарів Бикова та Хауса далекі від реального життя. Мою душу дійсно зачепив один фільм, створений за мотивами твору М. Шолохова «Вони боролися за Батьківщину». Там закладена глибока ідея відповідальності і самовідданості лікаря, ну й роль хірурга зіграв мій улюблений актор – Смоктуновський І.М.

Ми розуміємо, що лікар – це дуже відповідальна професія. Але чи траплялись у Вашій практиці якісь особливі чи смішні ситуації?

Коли я працювала в пологовому будинку, дуже було важливим, з точки зору «політкоректності», не переплутати дідуся з батьком. Адже зараз бувають дуже молоді дідусі і, навпаки, батьки «у самому розквіті сил». Що ще завжди мене вражало – це надзвичайна інтуїція і чутливість молодих мам. Адже правду кажуть про неземну силу материнської любові. Новоявлені мами ще тільки вчаться захищати свого малюка або приймати правильні рішення в його житті. Вони глибоко відчувають, наскільки щиро з ними спілкується гінеколог, неонатолог чи медсестра. Пройти тест на довіру молодої мами – це дорогого варте!

А можете поділитися з нами - яке Ваше лікарське кредо?

Я дуже хочу, щоб наші жінки не боялися приходити до гінеколога. Я сама розумію, що це непросто – довіритися лікарю, розповісти про свої проблеми і переживання. Але, в той же час я впевнена, що кожна успішна жінка повинна мати свого постійного перукаря, косметолога і гінеколога. І до останнього на прийом приходити не в критичних випадках, а проходити планові огляди. Зі свого боку я роблю все можливе, щоб мої пацієнти приходили на прийом з посмішкою. При внутрішньому дискомфорті жодна зачіска не допоможе. Також за довгі роки медичної практики я переконалася, що питань, які не можна вирішити, не існує. Є тільки ті питання, які вимагають більш тривалого вирішення і терпіння. Цю позицію я повідомляю своїм пацієнткам, і ми разом переконуємося, що це правда. Важливо, щоб наші жінки, особливо молоді дівчата, розуміли, що гінекологічні питання неможна залишати поза увагою.

Бачу, що у Вас вироблений особливий підхід в спілкуванні з пацієнтками і в їх лікуванні. Напевно Вашим колегам і пацієнтам буде цікаво дізнатись, яка ж Ви, Ольга Володимирівна, поза межами робочого кабінету?

Мені ще ніколи не ставили такого запитання. Я дуже люблю і ціную свій особистий простір і не люблю мандрувати. Надаю перевагу перебуванню в своїй квартирі, читаю художню або професійну літературу. Сьогодні ж кожен день відбуваються відкриття в області медицини – і я хочу знати все про всі інновації.

Все життя сиджу на дієті і дуже люблю своїх «пухнастиків» - кішок Моніку (в народі Мосю) і Ассоль (по-простому Асю). Моє життя завжди супроводжують коти і собаки – мої вірні друзі. І я до глибини душі засмучуюсь, коли бачу на вулиці одинокого песика або голодну кішку. Тому намагаюсь якось потурбуватися про бездомних тварин. А в іншому – я звичайна людина.

Як Ви бачите, подальший розвиток клініки «Into-Sana», скажімо, через 5 років?

Ви ж знаєте, що люди потребують співчуття і розуміння. За одну мить пацієнт оцінює свого лікаря і приймає рішення – розкритися й довіритися йому, чи замкнутися і нічого не розповісти. Тому я дуже поважаю філософію клініки Into-Sana, яка передбачає індивідуальний підхід до кожного пацієнта і дружню атмосферу. І я вірю в подальший розвиток нашої клініки. Адже наші пацієнти рекомендують її своїм родичам, друзям і колегам. Також я дуже хочу, щоб люди приділяли більше уваги своєму здоров'ю.

Інтерв'ю