Дакріоцистит — це патологія очей, яка проявляється запаленням слізного мішка. Хворіють на дакріоцистит і діти, й дорослі, але частіше хвороба зустрічається у новонароджених у результаті вродженої атрезії вихідного отвору носослізного каналу. До цього захворювання у маленьких дітей необхідно ставитися з особливою увагою, оскільки існує дуже високий ризик розвитку гнійно-септичних ускладнень.
Зміст:
Причини виникнення дакріоциститу
У нормі сльоза починає продукуватися слізною залозою на другому місяці життя малюка. Сльоза омиває око та відходить через слізні точки в слізні канальці, які направляються у слізний мішок. Звідти слізна рідина перетинчастим носослізним каналом потрапляє під нижню носову раковину в порожнину носа. У дітей це співустя значно коротше, ніж у дорослих, і має у слизовій менше складок, що запобігають безпосередньому потраплянню інфекційних агентів із носової порожнини в слізний мішок.
До причин виникнення дакріоциститу відносять вроджені аномалії будови слізних шляхів, такі як непрохідність слізовивідних шляхів, персистенція ембріональної мембрани, вроджені складки слизової оболонки слізного мішка та ін. Ці аномалії сприяють тому, що сльоза застоюється в слізному мішку через порушення відтоку й інфікується патогенними мікроорганізмами.
Також причинами появи захворювання можуть бути наслідки травми, інфекційні ураження очей, слизової оболонки носа та навколоносових пазух, сторонні тіла в носослізному каналі, новоутворення та ін. Дакріоцистит при цьому розвивається вторинно внаслідок потрапляння патогенної мікрофлори з вогнищ запальних процесів. Найчастішими збудниками є золотистий стафілокок і стрептокок. У дитячому віці також може спостерігатися дакріоцистит, викликаний бактеріальною інфекцією H.influenzae.
У новонароджених дітей провідною причиною патології є наявність желатинозної пробки в носослізному каналі, яка з першими вдихами та криком дитини зазвичай розривається. Якщо цього не відбувається, виникає дакріоцистит.
Види дакріоциститу
Розрізняють хронічний і гострий дакріоцистит, який протікає у вигляді абсцесу або флегмони слізного мішка. За етіологією дакріоцистит буває вірусним, бактеріальним, хламідійним, паразитарним і посттравматичним. Також виділяють кілька клінічних форм:
- стенозуючий дакріоцистит, що виникає внаслідок обтурації носослізного каналу;
- катаральний дакріоцистит, причиною розвитку якого є набряк слизової носослізного каналу;
- флегмона слізного мішка;
- емпієма слізних ходів.
Симптоми дакріоциститу
Симптоми дакріоциститу залежать від характеру його перебігу. У разі гострого дакріоциститу дитина дуже неспокійна, скаржиться на локальний біль в оці, загальне нездужання, головний біль, у неї підвищується температура, візуально відзначається почервоніння та набряк у зоні проекції слізного мішка, сльозотеча, виділення з ока. Гіперемія та набряк швидко поширюються на періорбітальну область, внаслідок чого дитина не може відкрити очей. При легкому натисканні на слізний мішок зі слізної точки з'являються гнійні виділення. Пальпація в цій області різко болісна.
Для хронічного дакріоциститу характерна тривала сльозотеча, невелика припухлість у внутрішньому куточку ока, набряк кон'юнктиви, при натисканні на слізний мішок виділяється слизисто-гнійний вміст.
У новонароджених, за наявності патології, на 8-10 день життя можна виявити тривале стояння сльози при спокійному стані дитини, сльозотеча посилюється на холоді або вітрі, після сну можливе злипання вій. При обережному натисканні на внутрішній куточок ока, де анатомічно розташований слізний мішок, виділяється слиз із гноєм, у подальшому спостерігається почервоніння цієї зони.
Діагностика дакріоциститу
Щоб діагностувати це захворювання у дитини, достатньо показати її дитячому офтальмологу. Діагноз дакріоциститу часто підтверджується вже під час огляду. За результатами досліджень характеру виділень діагностується тип інфекційного агента та його чутливість до антибіотиків.
Для визначення ступеня закупорки (обструкції) носослізного каналу після його спорожнення проводять проби з барвником (флуоресцеїн, коларгол): одна крапля такої речовини закапується в кон'юнктивальний мішок, і замірюється час її зникнення з ока (норма – не більше 5 хвилин), а потім оцінюється час появи барвника в нижньому носовому ході, куди заздалегідь поміщають ватний тампон (у нормі він забарвлюється протягом 10 хвилин після закапування). Якщо ватяна турунда не забарвилася, носослізний канал вважається непрохідним.
Для визначення протяжності та рівня обструкції застосовується діагностичне зондування слізних каналів. Порушення фізіологічного відтоку слізної рідини також можна виявити при промиванні слізних шляхів, коли рідина не потрапляє в порожнину носа, а виходить назад через слізні точки.
Іноді для діагностики дакріоциститу використовують контрастну рентгенографію слізних шляхів, ендоскопію носової порожнини, залучають до огляду дитини ЛОР-лікаря, травматолога, щелепно-лицьового хірурга. У новонароджених до 14-го дня пробка може прорватися самостійно, і запальний процес поступово вщухне.
Методи лікування дакріоциститу
Лікування залежить від форми захворювання. Гострий дакріоцистит обов'язково лікується у стаціонарі. До появи флуктуації проводять консервативну терапію, яка включає системну антибіотикотерапію. У разі утворення флуктуації лікування хірургічне. Основним методом терапії хронічного дакріоциститу є дакріоцисториностомія, внаслідок якої формується анастомоз між порожниною носа та слізним мішком.
У новонароджених в разі закриття слізного каналу лікування починається з консервативних заходів, які можуть прибрати желатинозну пробку та відновити прохідність слізовивідних шляхів: виконання масажу слізного мішка, промивання очей. Масаж робить мама, після демонстрації лікарем-офтальмологом, мінімум 5 разів на день, по 6-10 рухів із зусиллям зверху вниз в області слізного мішка. За відсутності ефекту протягом доби, потрібна повторна консультація офтальмолога.
Наслідки дакріоциститу
Зазвичай результат хвороби сприятливий, але якщо вчасно не звернутися до фахівця, у дитини можуть виникнути різного ступеня тяжкості ускладнення. Так, тривалий дакріоцистит, який не лікувався або лікувався неправильно, може призвести до розтягування слізного мішка.
За гострого процесу в дитини може виникнути тромбофлебіт орбітальних вен, флегмона слізного мішка, орбіти (грізним ускладненням є тромбоз кавернозного синуса), запалення мозкових оболонок (менінгіт) і тканини мозку, поширення інфекції в глибину очей з розвитком панофтальміту. У найтяжчих випадках може розвинутися сепсис. Щоб уникнути всього цього, при виникненні перших симптомів необхідно негайно звернутися до лікаря.