Контакт-центр: +38 (044) 393-00-00 +38 (0482) 307-500
Швидка допомога (Одеса) +38 (0482) 343-062 +38 (067) 7343-062 +38 (099) 9343-062

Артрит у дітей

Більшістю населення запальні захворювання суглобів – артрити не сприймаються як дитяча патологія. Однак вікові дегенеративно-дистрофічні зміни в суглобах, характерні для літніх людей, є тільки одним із різновидів артриту. Існує багато причин, що призводять до руйнування опорно-рухового апарату в дітей. Патогенні чинники можуть уражати дітей будь-якого віку, навіть немовлят.

Дитячі артрити часто приковують дитину до інвалідного візка ще з малих років. Швидке прогресування захворювання без адекватного лікування і розвиток незворотних змін суглобів призводять до стійкого порушення рухової функції та втрати здатності до елементарних потреб дитини до самообслуговування.

Патологія суглобного апарату в дітей включає ювенільний артрит (хвороба Стілла), реактивний артрит, ревматоїдний артрит, травматичний артрит, інфекційні артрити, подагричний артрит. Кожна з нозологічних форм потребує індивідуального підходу в діагностиці та лікуванні.

Причини виникнення артриту

Артрит — це поліетіологічне захворювання, що може виникнути в результаті впливу безлічі чинників. Серед основних причин патології суглобів виділяють такі:

  • Інфекційні збудники. Бактерії, віруси, грибки та найпростіші здатні індукувати запальні зміни в порожнині суглоба, капсулі, зв’язках, дисках, менісках, суглобних хрящах. Мікроорганізми потрапляють до осередку ураження екзогенним (після перенесених травм), кровоносним або лімфогенним шляхом.
  • Травми можуть стати безпосередньою причиною артриту або індуктором аутоімунних процесів в організмі дитини.
  • Спадковість. За наявності у близьких родичів патології суглобів, ризик виникнення артритів у наступного покоління різко зростає.
  • Патологія імунної системи вважається основним патогенетичним механізмом ураження суглобів. Згідно з цією теорією, після впливу інфекційного або іншого екзогенного чинника, клітинами імунної системи синтезуються специфічні антитіла, які знищують не тільки чужорідний антиген, але й власні клітини організму дитини. Під прицілом імуноглобулінів часто перебувають складові компоненти суглобу.

Ризик активації суглобових уражень у дітей зростає за таких умов:

  • несприятливе санітарно-гігієнічне середовище;
  • часті травми;
  • переохолодження дитини;
  • недосконалості імунної системи дитини.

Види артриту

Артрит — це загальне поняття, яким позначають ураження суглобного апарату. У дітей виділяють такі нозологічні варіанти цього захворювання:

  1. Ювенільний ревматоїдний артрит (хвороба Стілла) належить до найбільш розповсюдженої форми дитячого артриту. Причиною захворювання ймовірно є хронічне ураження синовіальної оболонки суглоба власними клітинами імунної системи з подальшою деструкцією суглобного хряща. До сьогодні не вдалося встановити конкретну причину патології. Не виключена спадкова схильність до хвороби. Відмінними рисами цієї форми артриту є:
    • вік хворих коливається від 2 до 16 років;
    • наявність проявів артриту більше ніж 3 місяці;
    • переважне ураження великих, рідше дрібних міжфалангових і плюснефалангових суглобів рук і ніг, з поступальним формуванням їх стійкої деформації, що призводить до ранньої інвалідизації хворих;
    • різноманіття варіантів перебігу суглобного синдрому за типом олігоартриту або поліартриту;
    • поява болю тільки під час руху, наявність ранкової скутості (у спокої біль відсутній);
    • супутні системні прояви захворювання (зокрема, серцево-судинні ускладнення, полісерозит, гепатоспленомегалія, лімфаденопатія, анемія, ураження очей.
  2. Псоріатичний артрит у дітей відносять до групи ювенільного артриту з невстановленою етіологією. Крім ураження суглобів (в основному – суглобів кисті з розповсюдженням патології по мірі прогресування захворювання), хвороба проявляється шкірними симптомами (папульозне висипання у вигляді бляшок).
  3. Реактивний артрит у дітей виникає після перенесеної урогенітальної (хламідіоз, мікоплазмоз) або кишкової (ієрсініоз, сальнонельоз, дизентерія) інфекції. В основному вибірково уражаються кілька великих суглобів ніг. Класичним клінічним варіантом реактивного артриту є хвороба Рейтера. Вона об’єднує три складові: прояви синовіту, уретриту та кон’юнктивіту.
  4. Інфекційний артрит виникає при потраплянні в порожнину суглоба мікроорганізмів лімфогенним, гематогенним або травматичним шляхом. Таким чином, виникає септичне запалення суглоба.
  5. Посттравматичний артрит розвивається після епізоду перенесеної травми. В результаті розсмоктування синовіального випоту, що утворився після розривів дрібних судин, формується асептичний синовіт з поступовим розростанням кісткової тканини та звуженням суглобової порожнини.
  6. Якщо в патологічний процес утягнуті не лише компоненти суглоба, але й епіфізи кісток, цей процес називається остеоартрит.

За клінічною картиною артрит може бути гострим, підгострим та хронічним. В залежності від патогенетичної складової ураження суглоба, всі артрити поділяють на септичні, асептичні, запальні.

Симптоми артриту

У педіатричній практиці зустрічається безліч видів ювенільних артропатій, які відрізняються за своїм перебігом, клінічною картиною та наслідками. Для того, щоб своєчасно виявити патологію в дитини, треба роздивитися симптоми основних різновидів артриту окремо:

  • Суглобовий синдром при ювенільному ревматоїдному артриті в більшості випадків характеризується симетричністю. На відміну від ревматоїдного артриту в дорослих, у патологічний процес у дітей залучаються в основному великі та середні (колінні, кульшові, гомілковостопні, ліктьові, променево-зап’ясткові) суглоби, за тяжкого перебігу захворювання синовіальне запалення розповсюджується на суглоби скронево-щелепної зони та шийного відділу хребта. Уражені суглоби запалюються, що проявляється набряком, локальним підвищенням температури, болем при пасивних і активних рухах, зниженням рухливості. Для юнацького ревматоїдного артриту характерна ранкова скутість, короткочасна кульгавість, тривала відсутність болючості в стані спокою. Захворювання супроводжується виникненням незворотних дистрофічних змін, деформацією суглобів, атрофією м’язів і вираженим больовим синдромом. Такі пацієнти дуже чутливі до погодних змін. Системний варіант ювенільного ревматоїдного артриту проявляється лімфаденопатією, лихоманкою, порушенням роботи серця (міокардит, перикардит), плевритом, полісерозитом, іридоциклітом, васкулітом.
  • Реактивний артрит розвивається через кілька тижнів після перенесеного кишкового чи урогенітального інфекційного захворювання. Суглоби при цьому захворюванні запалені, шкіра над ними гіперемована та гаряча. В основному уражається один-три суглоби по типу моно- чи олігоартриту. Реактивний артрит проявляється вираженою загальною інтоксикацією, що превалює над локальними ознаками: фебрильна температура тіла, слабкість, нездужання, зниження апетиту. Урогенітальна інфекція окрім суглобів уражує очі (іридоцикліт, кон’юнктивіт), статеві органи, серце та лімфатичні вузли.
  • Гостра ревматична лихоманка — це ревматологічна нозологія, за якої спостерігаються лише функціональні розлади суглобів без порушення їх анатомічної чи гістологічної будови. Ревматичний артрит носить мігруючий характер, проявляється розвитком оліго- чи поліартриту. Суглоби стають набряклими, болючими, з обмеженням рухливості. Шкіра над ними гіперемована та гаряча, з характерним шкірним висипом по типу кільцеподібної еритеми. При ревматизмі уражуються й інші органи. Це призводить до розвитку кардиту, ревматичної хореї, формування підшкірних (ревматичних) вузлів. Важливим моментом у встановленні діагнозу гострої ревматичної лихоманки є наявність стрептококової інфекції в анамнезі (тонзиліту, фарингіту, рожі).
  • Інфекційний артрит у дітей виникає внаслідок септичного ураження синовіальної оболонки та кістково-зв’язочних структур при потраплянні інфекційного збудника в порожнину суглоба, характеризується гострим перебігом. На тлі вираженої загальної інтоксикації (висока температура, пітливість, зниження апетиту, слабкість, ознаки зневоднення), суглоб збільшується в розмірах і стає різко болючим, набряклим. Шкіра над ураженим суглобом гіперемована та гаряча.
  • Псоріатичний артрит спостерігається у більшості пацієнтів з псоріазом. Окрім шкірних висипань (характерних бляшок в результаті злиття червоних еритематозних папул різних форм і розмірів, вкритих сріблясто-білими лусочками), псоріатичного ураження нігтьових пластинок, початковими проявами захворювання може бути суглобовий синдром. Ураження опорно-рухового апарату при псоріазі характеризується асиметричним поліартритом, рідше – симетричним. У 70% випадків у патологічний процес залучаються проксимальні та дистальні міжфалангові суглоби кистей та коліна. Для артриту цієї етіології специфічним є формування «сосископодібної» деформації суглобів пальців. У період загострення на тлі наявної симптоматики виникає гепатолієнальний синдром і лімфаденопатія.

Батькам буває складно визначити, яка саме артропатія спостерігається у дитини. Крім того, що маленькі діти не здатні чітко пояснити, що їх турбує, клінічні прояви артритів часто невиражені та складно піддаються ідентифікації. Як же тоді зрозуміти, що дитина страждає від цієї патології? Такі пацієнти без примусу обмежують свою рухову активність, що взагалі не характерно для здорових дітей. Їхні рухи скуті та повільні. Діти стають примхливими, часто плачуть та кричать без явної причини. З боку зовнішнього вигляду суглобів: навіть найменші зміни розмірів і форми суглобів, зниження обсягу активних та пасивних рухів, негативна реакція дитини на пальпацію може свідчити про наявність артриту.

Діагностика артриту

Проведення диференціальної діагностики артритів у педіатричній практиці має велике значення, оскільки від неї залежить терапевтична тактика лікаря. Після збору анамнезу та огляду дитини призначаються додаткові лабораторно-інструментальні методи дослідження. До них відносять:

  1. УЗД суглобів – малоінвазивний метод візуалізації, що дозволяє виявити дегенеративно-дистрофічні порушення в суглобі, кількісні та якісні зміни синовіальної рідини, патологічні кісткові розростання, звуження суглобової щілини та ін.
  2. Рентгенографія суглобів дозволяє не тільки виявити патологію, але й визначити стадію та ступінь ураження окремих структур.
  3. КТ і МРТ.
  4. Трифазна остеосцинтиграфія.
  5. Артроскопія — це високоінформативний метод дослідження внутрішньої структури суглоба з можливістю проведення біопсії за допомогою оптичного медичного приладу – артроскопа. У дітей ця маніпуляція проводиться за наявності вагомих підстав, оскільки вона болісна та потребує застосування наркозу.
  6. Пункція суглоба та цитологічний аналіз синовіальної рідини.
  7. Імунологічні дослідження, спрямовані на виявлення специфічних антитіл і антигенів, які змогли спровокувати артрит.
  8. Бактеріологічні та серологічні методи дослідження. Мета аналізів – визначення етіологічного чинника захворювання (стрептокока, уреаплазму, мікоплазму, хламідію та ін.).
  9. Аналіз крові на ревмопроби (С-реактивний протеїн, АСЛ-О, антинуклеарні антитіла, ревматоїдний чинник та ін.) дозволяє визначити активність патологічного процесу.
  10. ЕКГ та ЕхоКТ – важливі складові діагностичної програми, оскільки артрити часто супроводжуються патологією серця.

Окрім вивчення самого суглобу, дитині важливо пройти комплекс загального клінічного обстеження: загальний аналіз крові та сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів.

Артрити — це група прогресуючих захворювань, які завершуються грубими порушеннями опорно-рухового апарату та призводять до ранньої інвалідизації. Своєчасна діагностика патології попереджує дистрофічні зміни та значно підвищує ймовірність повного відновлення уражених суглобів.

Методи лікування артриту

Лікування артритів у дітей потребує комплексного підходу. В залежності від нозологічної форми патології, ступеню та стадії ураження суглобів, тактика лікаря буде відрізнятися.

Існує три основні напрямки в лікуванні артритів:

  1. Медикаментозна терапія. Вона може бути етіотропною (антибактеріальні препарати, противірусні, антипротозойні в разі інфекційного або реактивного артриту), патогенетичною (глюкокортикоїди, базисні та нестероїдні протизапальні препарати) та симптоматичною (знеболювальні, антипіретики). Оскільки в патогенезі артритів дефекти імунної системи мають ключове значення, в комплексній медикаментозній терапії використовуються імуномодулятори.
  2. Хірургічні методи лікування артриту застосовуються в запущених випадках, коли мають місце грубі порушення будови суглобів. Також проводяться операції з видалення вмісту суглоба (аспірації рідини), заміна уражених суглобів штучними аналогами та інші сучасні методики ортопедичної корекції.
  3. Немедикаментозні методи лікування патології суглобів є не просто допоміжним напрямом, а важливою складовою комплексної терапії. Вона передбачає:
    • дотримання спеціальної дієти з високим вмістом кальцію та вітаміну Д;
    • дозовані фізичні вправи, які дозволяють зміцнити м’язи та зв’язки біля суглоба;
    • фізіотерапію (лікування ультразвуком, електрофорез та ін.);
    • бальнеотерапію – метод фізіотерапевтичного лікування, який заснований на лікувальній дії мінеральних вод;
    • санітарно-курортне лікування в період ремісії артриту.

Наслідки артриту

У більшості випадків артрит — це тільки один із проявів захворювання. Тому при ідентифікації ураження одного або кількох суглобів, важливо шукати й інші ознаки захворювання: ураження шкіри або очей (іридоцикліт, увеїт, Кон’юнктивіт), патологію сечостатевої системи, кардит, плеврит, перикардит, метаболічні порушення, захворювання печінки та легенів, розлади нервової системи та ін.

За відсутності коректного лікування, артрити схильні до швидкого прогресування. Це призводить до настання стійкого порушення рухової функції суглобів внаслідок їх перебудови та деформації. У деяких випадках дитина не може займатися різними видами спорту, грати з однолітками. Якщо патологічний процес не зупинити, артрит може стати причиною ранньої інвалідизації.