Гіпергідроз

Гіпергідроз (з лат. «гіпер» – підвищений і «гідро» – вода) – це патологічний стан, що характеризується підвищеним потовиділенням, яке відбувається незалежно від фізичних факторів (сильного фізичного навантаження, перегрівання, високої температури повітря та ін.).

Окрім посиленого потовиділення, може змінюватися і запах поту, який стає смердючим. Гіпергідроз часто заподіює сильний дискомфорт і негативно впливає на якість життя людини.

Захворювання може виникати у чоловіків, жінок і дітей. Однак варто зазначити, що підвищена пітливість може бути як нормальним фізіологічним станом, так і ознакою серйозних проблем в організмі. За даними статистики, від гіпергідрозу страждає приблизно 10–15% усього населення планети, більшість із яких – чоловіки.

Причини виникнення гіпергідрозу

Список причин розвитку гіпергідрозу дуже великий. До основних станів, які можуть викликати цю патологію, належать:

• інфекційні захворювання (туберкульоз, сепсис, малярія, СНІД);
• ожиріння;
• пубертатний період;
• розлади нервової системи;
• ендокринні захворювання (цукровий діабет, клімакс, підвищення функції щитоподібної залози);
• онкологічні захворювання;
• патології серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба);
• генетичні хвороби;
• зловживання алкоголем;
• вживання наркотичних речовин.

Види гіпергідрозу

Гіпергідроз класифікують за різними параметрами.

Залежно від причини розвитку він буває:

• первинний (ідіопатичний, есенціальний) – не має встановленої причини;
• вторинний – є симптомом іншого захворювання.

Залежно від поширеності:

• Локальний:
• долонний;
• підошовний;
• дистальний (долоні та ноги);
• пахвовий (аксилярний);
• лицьовий (краніофаціальний);
• пахово-промежинний.
• Генералізований (загальний).

За ступенем вираженості:

• легкий;
• середньотяжкий;
• тяжкий.

За перебігом:

• інтермітуючий (характеризується періодичними загостреннями);
• сезонний (загострення зазвичай розвивається влітку, і причиною його є підвищена температура повітря);
• постійний (захворювання може розвиватися незалежно від пори року).

Також виділяють:

• компенсаторний гіпергідроз (з'являється після операції з усунення гіперпітливості пахв або долонь оперативним шляхом);
• нічний гіпергідроз (надмірне потовиділення під час сну);
• емоційний гіпергідроз (підвищена пітливість викликана сильними емоціями).

Симптоми гіпергідрозу

Симптоми гіпергідрозу можуть проявлятися на голові, обличчі, руках, долонях, пахвах, на стопах і ногах, на спині. Надмірне виділення поту часто призводить до подразнення шкіри і створює сприятливе середовище для розмноження мікроорганізмів.

Для локалізованої форми характерне ураження однієї або декількох областей, тоді як за генералізованої підвищене потовиділення відзначається по всьому тілу. Варто зазначити, що генералізована форма трапляється рідше, і зазвичай її поява пов'язана з важким захворюванням.

За нічного гіпергідрозу людина може ставати злою та дратівливою, оскільки уві сні сильно потіє і не висипається. Цей стан може призвести до розвитку хронічного стресу. Також нічний гіпергідроз часто виникає під час вагітності, у зв'язку з гормональними змінами в організмі майбутньої матері. У більшості випадків такий стан безпечний і не потребує лікування.

Підвищена пітливість може траплятися в разі фізичних навантажень, особливо інтенсивних занять спортом, і це вважається варіантом норми.

Діагностика гіпергідрозу

Найбільш інформативним для встановлення діагнозу є огляд пацієнта лікарем-дерматологом, а також визначення основних скарг і вивчення анамнестичних даних. Дуже важливо виявити основне захворювання, якщо гіпергідроз виник на тлі іншої хвороби і носить вторинний характер. Під час огляду визначається ступінь хвороби (за легкого ступеню будуть відзначатися характерні для гіпергідрозу ділянки шкіри, за середньотяжкого будуть помітні краплі поту, за тяжкого на шкірі буде видно струмки поту).

Для підтвердження діагнозу проводять лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові;
• біохімічний аналіз крові;
• визначення рівня глюкози крові;
• перевірка гормонального статусу;
• тести на онкомаркери.

Також виконують спеціальні тести:

• проба Мінора – для визначення зони порушення потовиділення;
• хроматографія, за допомогою якої можна виявити відхилення в хімічному складі поту;
• гравіметрія – для визначення кількості поту на конкретній ділянці тіла.

Методи лікування гіпергідрозу

Методи лікування підвищеної пітливості можуть бути як медикаментозні, так і хірургічні. Хірургічне лікування полягає у видаленні спеціальним ультразвуковим обладнанням потових залоз, також можливе проведення ендоскопічної симпатектомії.

З медикаментозних препаратів можливе застосування полівітамінів, заспокійливих, препаратів кальцію. Може застосовуватися психотерапія.

Вибором тактики лікування в кожному конкретному випадку займається лікар, керуючись причинами виникнення захворювання та особливостями його перебігу. Якщо гіпергідроз викликаний якоюсь хворобою, необхідно в першу чергу усунути першопричину.

Важливим етапом в лікуванні є дотримання дієти. З раціону рекомендується виключити жирну їжу, приправи, алкоголь, зменшити кількість солодкого. Замість цього, в харчуванні повинні бути присутніми гречка, морква, сир, молоко, мед.

Наслідки гіпергідрозу

Прогноз захворювання сприятливий за умови адекватного лікування. Найчастіші ускладнення обумовлені приєднанням бактеріальної та грибкової інфекції. Також гіпергідроз може стати причиною розвитку неврозів і депресії.