«Лікар – це покликання. Не можна зняти халат і перестати бути лікарем».

Алла Іванівна в дитинстві любила творчі професії, мріяла стати виноробом. Але знайомі відговорили її від вибору цієї професії, попередивши про можливі професійні ризики. Тоді вона задумалась про юридичну або історико-архітектурну освіту. Але для неї завжди був прикладом батько – ветеринарний лікар. І коли настав час остаточного вибору професії, Алла Іванівна обрала професію лікаря-терапевта. Більше двадцяти років Алла Іванівна Дуб працює лікарем-терапевтом і не шкодує про зроблений вибір.

Як вашому батьку вдалося вмовити Вас зупинити свій вибір на професії медичного працівника? Чим саме вона Вас зацікавила?

Мені завжди хотілося приносити користь людям, робити щось суттєве і значуще одночасно. Завдяки професії батька я знала про медицину не з чуток і могла уявити собі свою майбутню роботу. Вона здалась мені якраз такою щоденно - «героїчною», про яку я мріяла з дитинства. Я люблю допомагати іншим і рада, коли моя допомога приносить користь. Тому й вирішила поступати в Дніпропетровський медичний інститут. Обрала професію терапевта тому, що терапія – це основа медицини, універсальна спеціалізація. Вона навчила мене розібратись у функціонуванні усіх органів людського організму, а не якихось окремих. Крім того, саме терапія, на мій погляд, допомагає знайти причину хвороби, а не лікувати її наслідки.

Як складалась Ваша кар’єра по закінченні медінституту?

Інтернатуру проходила в одній з лікарень Нікополя. Отримала державне розподілення до Орджонікідзе (обидва міста розташовані в Дніпропетровській області). В Орджонікідзе пропрацювала цілих 20 років, сформувалась там як спеціаліст, отримала величезний життєвий та професійний досвід.

Чомупереїхали до столиці?

Знаєте, робота на одному і тому ж місці десятиріччями не завжди корисна людині. В таких ситуаціях часто настає, як кажуть у колі психологів, кар’єрна криза, якою називають стан довготривалої відсутності професійного розвитку чи кар’єрного зростання. У мене не було такої кризи, але я частково погоджуюсь з психологами: людина не повинна «сидіти» все життя на одному місці. Навпаки, треба використовувати виникаючі можливості. Навіть якщо у підсумку вони виявились не дуже відповідними. Так склалось з моєю роботою у страховій компанії.

Ви встигли попрацювати у страховій компанії? Ким? І чому не склалось?

Я працювала у напрямку добровільного медичного страхування (ДМС). Але проблема полягає в тому, що лікар і спеціаліст з продажу полісів ДМС – далеко не одне й те саме. Моє покликання – бути лікарем. І хоча мені зрозумілі принципи медичного страхування, все одно я не змогла до кінця перейти на «інший бік барикад» і відчути себе «замовником» медичних послуг, а не їх виконавцем. Було нецікаво, а через це важко. Протрималась у страховій компанії всього рік. Цього досвіду мені вистачило для того, щоб зрозуміти, як важливо займатися улюбленою справою.

Як і чому почали працювати в компанії Into-Sana?

Знаєте, якщо людина йде своїм, істинним шляхом – все у неї йде виходить, ніби й випадково. Я опинилася в Into-Sana, відправивши резюме. Ніяких рекомендацій чи, як модно говорити, «лобіювання» мене, як спеціаліста, не було. Найголовнішим «лобі» виступили: мій досвід, знання, навички. Мене запросили на співбесіду, потім – на роботу. Зізнаюся, що дуже рада працювати в цій компанії. Мені є з чим порівнювати, і я можу однозначно сказати: в Into-Sana комфортно працювати медичним працівникам. У нас – чудовий колектив, компетентне керівництво, і є всі умови для успішного розвитку.

Що відрізняє професію лікаря від інших професій?

В медицині є чимало відмінностей: відповідальність за життя інших людей, необхідність швидко приймати складні рішення і розуміти, що ти за все відповідаєш, але далеко не все залежить від тебе. Головне – потрібно постійно вчитися. В компанії Into-Sana постійно проходять тренінги для лікарів. Раз на чотири роки кожен лікар проходить курси підвищення кваліфікації. Але і цього недостатньо. Потрібно приходити додому і щодня читати спеціалізовану літературу, відвідувати всі доступні курси і тренінги. Без цього в медицині неможливо, тому що постійно з’являється що-небудь нове, методи лікування коригуються. А лікарю потрібно бути в курсі всіх нововведень і відкриттів.

Що, на Вашу думку, значить бути хорошим лікарем?

Лікар або хороший, або він – не лікар. А бути лікарем – означає мати особливий характер. Людина повинна бути стресостійкою, знати, «що таке добре і що таке погано» з моральної точки зору. Лікар – це покликання. Неможливо зняти халат і перестати бути лікарем. Моя думка: погана людина не може бути хорошим лікарем. Рано чи пізно увесь його негатив неминуче проявиться в роботі, в його ставленні до пацієнтів, колег. Хороший лікар – грамотний і чуйний, культурний і акуратний у всьому.

Хто з лікарів «з телевізора» Вам більше до душі?

Мені імпонує доктор Комаровський. Він говорить без халата пацієнтам те, що я не можу сказати в халаті. Чесно, грамотно, доступно.

Можете пояснити, що Ви мали на думці, кажучи «він говорить без халата те, що я не можу сказати в халаті»?

В професії лікаря є не тільки видима пацієнтам сторона. Більшість наших лікарів живуть на жебрацьку зарплатню і просто вимушені брати «подяки» пацієнтів. Не усі ліки, які пропонують лікарі, однаково ефективні, і не всі щеплення варто робити. Якщо я розповідатиму такі речі, будучи лікарем – це прозвучить некоректно щодо колег, яким не так поталанило, як мені, з роботодавцем. А доктор Комаровський говорить про такі моменти органічно і правильно. Він – молодець.

Про що Вам доводиться говорити хворим найчастіше?

Спосіб життя – причина всіх хвороб. Часто приходять пацієнти і скаржаться на проблеми зі здоров’ям. Коли запитую їх про режим дня, відповідають: «Сплю дві години на добу, їм один раз на день – у фастфуді, п’ю і палю». Хіба ж може організм нормально функціонувати за таких умов? Коли я рекомендую змінити спосіб життя, далеко не всі пацієнти погоджуються. Та, на жаль, пігулки миттєвої дії від усіх хвороб ще не винайшли. В першу чергу, треба самим себе полюбити і зрозуміти, що якість життя (чи існування) на 90% залежить від нас самих.

Можете згадати які-небудь курйози, що сталися за час вашої роботи?

Курйози трапляються настільки часто, що просто неможливо все запам’ятати. Найчастіше, нажаль, запам’ятовуються сумні події. Наші люди привикли довіряти оточуючим, вірити в те, що розповідають по телевізору, і часто навіть не готові тверезо оцінити інформацію до того часу, поки самі не стають жертвами обману. Був у мене колись пацієнт, чоловік похилого віку, дуже скромно забезпечений. Він для чогось за власною ініціативою придбав дуже дорогі, але добре розрекламовані ліки. Сам собі призначив і почав приймати. Потім приходить і жаліється, що ліки не допомагають. Говорить: «Я розкрив останню капсулу, перед тим як випити, а в ній – порожньо. Вважаю, що мені потрапив контрафакт!» Що тут скажеш? Особисто у мене не викликають сміх, а дуже засмучують такі випадки.

Як вдається абстрагуватися від неприємних моментів?

Люблю ходити до тренажерного залу – там можна не тільки підтримувати форму, але і відпочивати морально. А ще мені подобається мандрувати. Як в пісні у Висоцького: «Лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал». На жаль, на інші захоплення бракує часу – дуже багато роботи. Та я – натура зваблива, люблю пробувати все нове, знайомитися з нерозвіданими мною гранями буття.

Якою хотіли б Ви бачити компанію Into-Sana через п’ять років?

Мені подобається працювати в цій компанії, і я щиро сподіваюся, що у неї все буде відмінно. Хочу бачити Into-Sana процвітаючою, такою, що стрімко розвивається, багатою і щедрою на хороші відгуки від клієнтів і працівників мережею клінік.

Інтерв'ю