Кефалогематома — це родова травма м'яких тканин черепа, в результаті якої між окістям і кісткою накопичується кров. Судини плода дуже тендітні, й будь-який механічний вплив на них супроводжується пошкодженням судинної стінки та кровотечею. Згортання крові новонародженого також має певні особливості. Для формування тромбу дитячому організму потрібно більше часу, ніж дорослому.
Кефалогематома — досить поширена патологія. На 1000 новонароджених припадає 2-5 дітей із цією родовою травмою. Новоутворена гематома має тенденцію до поступового збільшення, і на 2-3 день після народження сягає свого максимального розміру. Це патологічне утворення має вигляд пухлини, межі якої збігаються з межами кістки (найчастіше тім'яної та потиличної кісток).
Актуальність проблеми кефалогематоми в педіатричній практиці пояснюється тісним взаємозв'язком родової травми з патологією нервової системи. Травматичне ураження головного мозку в новонароджених із кефалогематомою зустрічається у 30% випадків.
Зміст:
Причини виникнення кефалогематоми
Механізм розвитку кефалогематоми полягає в пошкодженні судин окістя під час пологів. Проходження плода родовими шляхами супроводжується неминучим здавленням його голови кістками малого тазу матері. У нормі кістковий череп плода представлений двома лобовими, двома тім'яними, двома скроневими та однією потиличною кісткою. Усі вони з'єднані між собою швами. Кістки черепа у новонародженого рухливі, що має велике практичне значення: під час пологів одна кістка може частково зміщуватися на іншу, тим самим зменшуючи розміри голови. Таким чином, здійснюється більш щадне проходження плода родовими шляхами.
Кефалогематома виникає при вираженому зсуві шкіри з окістям щодо кісткового черепу, що призводить до травматичного розриву судин. Між окістям і плоскими кістками накопичується кров і утворюється гематома. Найчастіше межі кефалогематоми збігаються з межами кістки, але трапляються випадки, коли після сильного розтягнення фіброзної тканини «сухожильного шолому» виникають розлиті гематоми. Причини родової травми можуть бути пов'язані з матір'ю, дитиною або патологією пологової діяльності.
З боку матері виділяють такі чинники ризику виникнення кефалогематоми у дитини:
- аномалія таза: анатомічний і клінічний вузький таз, плоскорахітичний таз, наявність екзостозів (наростання кісткової або хрящової тканини на поверхні тазових кісток);
- травми таза в анамнезі;
- вік породіллі;
- супутнє соматичне захворювання серцево-судинної та дихальної систем;
- інфекційні захворювання;
- токсикоз;
- прийом під час вагітності лікарських препаратів, які впливають на згортання крові.
З боку дитини можливі такі чинники ризику:
- великий плід;
- неправильне положення плода;
- переношена вагітність;
- гіпоксія плода;
- діабетична фетопатія;
- внутрішньоутробна патологія черепа та головного мозку (гідроцефалія);
- вроджені захворювання крові (гемофілія) та судин (вазопатії).
Патологія родової діяльності підвищує ризик травмування голови дитини:
- стрімкі пологи;
- затяжні пологи;
- дискоординація родової діяльності;
- стимуляція пологів;
- застосування вакуум-екстракції плода або родових щипців.
Види кефалогематоми
Виділяють ізольовану кефалогематому і поєднану з:
- переламом кісток черепа;
- пошкодженням головного мозку;
- вогнищевим або загальномозковим неврологічним дефіцитом.
Залежно від розміру патологічного вогнища, виділяють 3 ступеня кефалогематоми:
- ступінь 1 – розміри утвореної пухлини не перевищують 4 см;
- ступінь 2 – гематома розміром 4-8 см;
- ступінь 3 – кефалогематома перевищує 8 см в діаметрі.
За локалізацією кефалогематома буває:
- тім'яна;
- потилична;
- лобова;
- скронева (зустрічається рідко).
Симптоми кефалогематоми
Симптоми кефалогематоми особливо виражені на 2-3 день після народження дитини. Форма голови стає асиметричною за рахунок формування пружного та м'якого утворення. Обриси припухлості збігаються з межами плоских кісток черепа, оскільки окістя міцно прикріплене до їх країв. Типовою локалізацією кефалогематоми є тім'яна та потилична області голови. Шкіра над утворенням не змінена, пружна, під час пальпації визначається флуктуація (рух рідини при натисканні). Відмінна риса кефологематоми – це поступове збільшення утворення протягом перших 2-3 днів життя немовляти. Кількість крові під окістям може коливатися від 5 до 150 мл. За сприятливих умов і за незначних обсягів кефалогематома регресує вже через тиждень після утворення самостійно.
В разі ізольованої кефалогематоми загальний стан дитини задовільний. У разі поєднаної патології з'являється неврологічна симптоматика. У більшості дітей спостерігається пригнічення роботи центральної нервової системи: млява реакція на збудники, зниження вираженості рефлексів. У деяких новонароджених відзначається надмірне збудження центральної нервової системи за типом гіпертензивного або гідроцефального симптомокомплексу.
Порушення самостійної регресії кефалогематоми (за великих розмірів утворення, порушення згортання крові у немовляти) може викликати різні ускладнення: анемія, резорбційна гіпербілірубінемія, осифікація й інфікування гематоми.
За великих кефалогематом настає швидкий гемоліз еритроцитів, що супроводжується жовтуватим відтінком шкірних покривів і видимих слизових оболонок із перших днів життя. Така жовтяниця зберігається протягом 10 та більше днів, на відміну від фізіологічної неонатальної жовтяниці.
Діагностика кефалогематоми
Діагноз кефалогематоми ґрунтується на даних фізикального огляду немовляти та зборі антенатального, інтранатального й постнатального анамнезу. Виявлення патологічного новоутворення на 2-3 день після народження, розміри якого збігаються з краями кістки черепа – основні клінічні критерії захворювання. Кефалогематому слід диференціювати від родової пухлини, підапоневротичних крововиливів, мозкової грижі.
Інструментальна діагностика призначається для уточнення розмірів, поширеності та характеру патологічного новоутворення, з метою виключення поєднаної патології (перелому основи черепа):
- рентгенографія черепа;
- нейросонографія;
- КТ.
Лабораторні дослідження проводять для вивчення згортання крові дитини, визначення рівня еритроцитів, гемоглобіну та білірубіну:
- загальний аналіз крові (рівень еритроцитів, тромбоцитів, гемоглобіну);
- біохімічний аналіз крові (визначення білірубінемії);
- коагулограма.
Методи лікування кефалогематоми
Існує два методи лікування кефалогематоми: консервативний і хірургічний.
Консервативне лікування спрямоване на відновлення згортання крові. Вигодовування дитини у перший тиждень після народження за ізольованої кефалогематоми – грудне, на вимогу. У разі неврологічної симптоматики може застосовуватися зціджене грудне молоко.
Хірургічне лікування показане в таких ситуаціях:
- 3-й ступінь кефалогематоми (розмір більше 8 см);
- неефективність консервативного лікування;
- інфікування кефалогематоми.
Операція з видалення кефалогематоми здійснюється на 10-14 день після народження. Аспіраційним методом видаляється вміст під окістям, після чого накладається туга пов'язка. У разі інфікування гематоми утворену порожнину дренують і призначають системні антибактеріальні препарати. У разі осифікації кефалогематоми проводиться резекція.
Наслідки кефалогематоми
Ускладнення кефалогематоми істотно погіршують прогнози щодо повного одужання дитини та відновлення функції нервової системи:
- Анемія. У результаті втрати 100-150 мл крові (що для організму новонародженого є суттєвою крововтратою) розвивається постгеморагічна анемія.
- Жовтяниця. Гіпербілірубінемія виникає в разі масивного руйнування еритроцитів, які розташовані в області кефалогематоми. Це призводить до жовтушності шкірних покривів, слизових оболонок і склер, яка зберігається більше 10 днів.
- Осифікація. Якщо протягом 4 тижнів вміст кефалогематоми не розсмоктується, навколо неї утворюється щільна капсула. Надалі цей процес може призвести до формування екзостозу та кісткового дефекту. Череп дитини набуває асиметричної форми, а утворені кісткові випинання тиснуть на головний мозок і провокують розвиток вогнищевої неврологічної симптоматики.
- Інфікування. Нагноєння кефалогематоми відбувається в разі потрапляння збудника через пошкоджену шкіру голови. Цей процес несе серйозну загрозу для дитини, оскільки імунна система новонародженого вразлива до патогенних мікроорганізмів. Локальне інфекційне запалення може поширитися на центральну нервову систему (менінгіт, арахноїдит, енцефаліт) і весь організм (сепсис, інфекційно-бактеріальний шок).